fbpx

Свекри у мене – хороші, привітні, добрі люди. Живуть у селі, завжди нам дуже раді, допомагають нам іноді продуктами, а ми, коли приїжджаємо, то завжди щось робимо у них по господарству. Але є у моєї дорогої свекрухи одна звичка, від якої мене просто сіпає. І це однаково, що коли ми у них, що коли вони у нас. Ну як накладе! А ми маємо все в себе впхнути, а якщо це зроблю я, то обійде всіх – і подокладає з горою. І щойно я сіла сама за стіл, мама чоловіка підхопилася і зі словами, що я подала порції горобцям, а не людям

Свекри у мене – хороші, привітні, добрі люди. Ми з чоловіком Степаном і двома синочками 10 і 5 років живемо в райцентрі в трикімнатній квартирі, а свекри живуть у селі недалеко від нас. Мої ж мама і вітчим живуть аж в іншій області, з ними ми бачимося рідко.

Батьки чоловіка завжди нам дуже раді, допомагають нам іноді продуктами, а ми, коли приїжджаємо, то завжди щось робимо у них по господарству. З городом-садом, щось прибрати-полагодити і таке інше.

І все б добре, але є у моєї дорогої свекрухи одна звичка, від якої мене просто сіпає. Справа в тому, що у них прийнято добре їсти. Ну прямо дуже добре! І це при тому, що свекри обоє дуже великі, круглі, їм важко через це ходити і працювати, є проблеми з самопочуттям.

Мій чоловік Степан і навіть хлопці теж всі схильні набирати кілограми, але вдома я намагаюся годувати родину збалансовано і не дуже калорійно, тримати якоїсь золотої середини. Трішки менше смаженого, жирного і картоплі, більше каш, салатів, запеченого і відвареного м’яса-рибки, не жирна молочка і таке інше. Намагаюся не часто балувати родину тортами з магазину, краще сама щось іноді спечу.

У свекрів – інша картина. Зрозуміло, що ми до них на два дні не їздимо, а якщо їдемо – то на тиждень, не менше. І весь цей час свекруха причитає, що Степан і хлопці занадто худі, що я їх не годую. На хвилинку, чоловіка при зрості 178 см важить десь 95 кг, хіба це худий?..

Так ось вона вважає саме так, і починає нас всіх загодовувати, як поросят. Готує вона смачно і дуже багато, в основному – все смажене: котлети, відбивні, биточки всілякі, картоплі дуже багато і обов’язково смаженої на салі чи тушкованої з кілограмами підсмаженої свинини. Салати свіжі вони не признають, хоч і в селі, для них салат – це крабовий або Олів’є, інші види шарових майонезних салатів. Все заїдається білим пишним хлібом, який вона сама пече, а на десерт або купа магазинних печива-тістечок, або вона сама медовиків напече чи вафельних тортів зі згущенкою наготує.

Та і це б ще нічого, якби не порції, які вона накладає чоловікам! Вона дітям кладе стільки, я дорослому два рази поїсти, а Степанові так взагалі як навалить повну здоровенну тарілку всього, так, що порція і так виходить півтора-два кіло, а вона ще й підкладає постійно.

І це однаково, що коли ми у них, що коли вони у нас. Ну як накладе! А ми маємо все в себе впхнути, бо вона дуже ображається, коли хтось недоїдає, цілі лекціє читає, що їжу не можна викидати, що це гріх, що наші предки голодували і все в цьому дусі.

Якось я у себе вдома, коли вони у нас були і свекруха сама наготувала своїх фірмових ситних страв, я перехопила в неї ініціативу, сказала, щоб вона посиділа і відпочила, а сама взялася всім подати обід. І щойно я сіла сама за стіл, мама чоловіка підхопилася і зі словами, що я подала порції горобцям, а не людям, взялася завзято всім докладати, обійшла всіх і подокладала з горою, і всі це їли насилу, щоб її не образити.

І ось навіщо вона так робить? Не хочеться ж сваритися, але я сто разів намагалася натякнути, тактовно сказати, що ми до таких порцій не звикли, що це не корисно і навіть шкідливо, але вона або ігнорує, або починає, що чоловіків треба добре годувати, що порції не завеликі, а нормальні, що вона старається, а я не ціную, та ще й ображатися починає, то я і замовкаю. Степан тим паче не хоче образити маму і все їсть, що б і скільки вона не наклала.

Хлопці теж вже звикли, що з бабусею краще не сперечатися. Саме через цю свекрушину пристрасть – загодувати всіх – я ніколи не віддаю їм синів на довго, так, щоб на кілька місяців, наприклад, влітку, хоч вони і просять завжди онуків.

Але тут після кількох днів потім не можеш видихнути тиждень, а що вона зробить з дітьми за місяць – я навіть уявляти не хочу! І от як бути? Не їздити, не доїдати – не варіант. Змінити людину теж, мабуть, вже не можливо. Та що собі й свекрові шкодить, то її справа, я за свою родину хвилююся.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page