Мені важко жити із батьками чоловіка. У мене були важкі стосунки з мамою, коли ми жили разом, вона постійно мною командувала, дорікала. Казала, що в житті у мене нічого не вийде. Завжди обговорювала мене зі сторонніми. Але на людях завжди вдавала, що все добре.
Потім я вийшла заміж. Ми почали жити із батьками чоловіка. Спочатку було все добре, я почувала себе повноцінною, спокійною людиною. Але коли народилася дитина, вони мені не допомагали, а лише говорили, що мені і як робити. Вони на пенсії і цілими днями перебували вдома. У мене зараз на них дуже сильна образа.
Свекри вважають, що якщо я живу в будинку, то маю під них підлаштовуватися. Мені кепсько, коли вони просто перебувають удома. Я знаю, що вони обговорюють мене. Зараз я працюю. На роботі почуваюся спокійно, налаштовуюся, щоб поводитися добре вдома. Але як тільки повертаюся додому, мене все напружує.
Мені не подобається все, що вони роблять, я постійно обурююся, з ними не розмовляю. Я не можу їм пробачити, що вони мені раніше постійно робили зауваження.
З чоловіком у нас добрі стосунки, але через його батьків псуються. Я дуже хочу звільнитися від цих думок, образ, які у мене в голові. Що мені робити? Чи можна якось вплинути на цю ситуацію?
Хочу почуватися нормальною людиною, а не паршивою через те, що тримаю в собі негатив. Не думаю, що тільки я винна у цій ситуації. Я можу змінитися на краще, але чи тільки від мене все залежить? Дуже хочу бути веселою і радіти життю, а не накопичувати в собі сум та докори.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
