Свекри вже давно запрошували нас у гості. Але кілька місяців тому я народила дитину і приїхати не виходило. І ось через півроку ми нарешті зібралися. Вони живуть всього за 30 кілометрів від нас. А в тому ж селищі живе друг чоловіка. І мій Максим захотів заодно відвідати і його. Я порадила чоловіку поїхати раніше, щоб він спокійно поспілкувався з приятелем.
І ось я з малою приїжджаю, мене зустрічає свекруха Марта Іванівна. До слова, свекруха ще на роботі. Я сказала, що чоловік зайшов до друга і зараз теж підійде. Чоловік прийшов через півгодини, ще до приходу матері. Ми сиділи на кухні, розмовляли й свекор помітив, що Вадим трохи “веселенький”. Насправді – всього трохи.
Потім прийшла Марта Іванівна, ми привіталися, посюсюкала з малою. І раптом вона помічає стан Вадима. І тут таке почалося!
Вона почала на підвищених тонах говорити, що не хоче його в такому стані бачити, і ще багато всього в такому тоні. Я просила їх обох зі свекром заспокоїтись і припинити, але вони розходилися дедалі більше. Вадим одягнувся і вискочив з дому, сказав, що їде, а я побігла за ним.
Я наздогнала чоловіка і вмовила його потерпіти, ночувати ми збиралися в іншому місці. Ми повернулися. Пройшли на кухню сидимо мовчимо. А вони так і не заспокоїлися. Завели свою пісню спочатку. Але цього разу посипалися конкретні образи на Вадима.
Я сказала “Давайте ми в будинок підемо?” Мені відповіли “Ніякого будинку”. Потім знову сперечання, чоловік знову одягатися почав. А свекор кричав “Забирайся з мого будинку, щоб ноги твоєї тут не було”. Я швидко зібрала дитину і ми покинули двір свекрів.
Поїхали до моїх батьків, треба було старшу дочку забрати. Та й порозумітися хотілося, мамину думку про це почути. Під’їжджаємо до будинку і бачимо, що моя мама веде дочку, вже зібрану і одягнуту. Ми говоримо: “Мамо так ми зайдемо”. Мама каже: “Ні, не треба.
Ми посадила дочку в машину і пішли. Ну а що нам лишалося. Їдемо додому. Благо є куди їхати. Наступного я дзвоню його батькам. Адже речі там деякі залишилися. І нариваюся на додаткові нарікання. Про речі запропонували забути. Хоч ці речі їм не потрібні, а будинок дідуся й бабусі Вадима, деякі речі яких ми для себе відклали, буде продаватися.
Зателефонувала я потім своїй мамі, але вона не стала зі мною розмовляти. Вже тиждень не спілкуємося з батьками з обох сторін, хоча ми дорослі люди, маємо двох діток, і нічого такого не зробили, що могло би їх образити.
Як налагодити стосунки з батьками? Буду вдячна за поради й слушні думки.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
