fbpx
життєві історії
Світлана пішла у відпустку і натякнула, що ввечері буде романтична вечеря при свічках. Додому після роботи я летів на крилах ночі. Відкрив двері своїми ж ключами, але на превеликий жаль, дома мене ніхто не чекав, а з кухні не доносились запахи смачної вечері. – Антоне? Антоне, це ти?, – доносились з дальньої кімнати два голоси, перший – Світлани, а другий – мами. – Що вона тут робить?, – перше що виникло в моїй голові. Тепер розумію, це був знак Божий!

Світлана пішла у відпустку і натякнула, що ввечері буде романтична вечеря при свічках. Додому після роботи я летів на крилах ночі. Відкрив двері своїми ж ключами, але на превеликий жаль, дома мене ніхто не чекав, а з кухні не доносились запахи смачної вечері. – Антоне? Антоне, це ти?, – доносились з дальньої кімнати два голоси, перший – Світлани, а другий – мами. – Що вона тут робить?, – перше що виникло в моїй голові. Тепер розумію, це був знак Божий!

Жили у мене в двійці-трамвайчику (одна кімната прохідна, друга – ізольована).

Світлана вийшла в першу в її житті відпустку, обіцяла смачну вечерю, додому з роботи летів.

Відкриваю двері своїм ключем, заходжу в коридор. Вереск з закритої ізольованої кімнати:

– Антоне! Антоне, це ти? Антоне, акуратно: у вітальні літає величезний шершень!

Вередували два жіночі голоси. У другому голосі я впізнав маму, якої в квартирі бути не повинно.

“Величезний шершень” виявився малесенькою осою. Я б навіть сказав – осою підліткового віку. На столі у вітальні стояли дві повні кружки з чаєм, поруч з ними сиротливо влаштувалися два мобільних телефони.

– Антоне! Антоне, будь обережний: якщо вкусить, треба буде в лікарню їхати! Антоне, будь ласка, акуратно! – двері все так і були зачинені.

Я приніс з кухні рушник і влаштував полювання. Через п’ять хвилин маленька оса випурхнула на волю в розкриті балконні двері.

– Все, полетів!

Двері кімнати різко відчинилися, з неї чи не одночасно вискочили мама і Світлана. Збиваючи один одного вони понеслися до туалету.

Ці дві жінки просиділи в замкненій кімнаті шість годин. Побачили “величезного шершня” і сховалися. Вийти не могли – чули “дивне дзижчання”.

Вечерю я готував сам, нагодував боягузок, почав питати у матері, яким вітром її занесло.

– Подарунок від бабусі передати вирішила. На честь твого майже сімейного життя, – злукавила мама.

По ній відразу видно, коли вона бреше. Я “повірив” і простягнув руку за подарунком. Мама зам’ялася і сказала що забула подарунок вдома. Я хмикнув.

– Ой, засиділася я! Побіжу! – глянувши на годинник схопилася мати. – Світланко, мила, обов’язково приїжджайте з Антоном до нас в гості!

Мила… Щось точно сталося. Раніше мама величала Світлану… інакше. Ким завгодно, але не милою.

– Звичайно приїдемо! Так, Антоне? – посміхнулася моя майбутня дружина.

Вони розцілували один одного в щоки! Зроду такого не бувало. І мама пішла.

Запитувати у Світлани про події того дня було марно. Одна відповідь: все добре.

Два тижні мого батьківства.

Вони обидві дивляться на мене так, ніби у мене не руки, а гілки. Тонкі кострубаті гілки, якими я точно не зможу утримати власну дочку.

– Антоне! Спить дитина, що треба?

– Ні, не спить, очі відкрила, я бачив!

– Антоне, твоя мама права – спить! Розбудиш – не знаю що з тобою зроблю!

– А я допоможу! – єхидно посміхнулася жінка, яка мене привела в цей світ.

– Світланко, а шершня пам’ятаєш? – засміялася мама.

– Пам’ятаю. Таке хіба забудеш, – скривилася дружина.

І мені, нарешті, було розказано події того самого дня, коли вони удвох ховалися від “величезного шершня”.

Мама приїхала для серйозної розмови: вирішила переконати Світлану мене кинути. Не пара, всі справи… Світлана почала обурюватися, але чай налила і запросила гостю за стіл.

Їх “милу” бесіду на підвищених тонах перервала смугаста муха: не змовляючись, вони обидві драпонули в кімнату, забувши про телефони. Посиділи наодинці, поговорили, помирилися, перейнялися симпатією. І все це за якихось шість годин!

Одним словом, якби не великі очі у страху, то не бачити б мені спокою. Ну треба ж так злякатися маленьку жужалку, щоб шість годин просидіти в зачиненій кімнаті!

Дякую тобі, маленька хоробра оса! Своєю появою ти принесла мир в мою сім’ю!

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page