Свого часу чоловік Ігор залишив мене з двома дітьми, коли одному було два, а другому не було року. Вирушив шукати, як він заявив, спокійнішу жінку. Я розцінила це як зраду і повідомила йому, щоб забирався із мого життя. З дітьми теж не дозволю бачитись, бути для них батьком він недостойний. Погодився і зник з нашого горизонту.
Я поставила крапку, закотила рукава і кинулася в бій. Але сили, звичайно, були не рівні. Мене вистачило буквально на три місяці, потім я здалася. Рятувати мене приїхала мати. На жаль, це карма нашої родини. Свого батька я теж не знаю, зник як і цей мій чоловік. Тиждень я просто відсипалася, поки мама займалася дітьми та готувала нам поїсти.
Рішення вона ухвалила самостійно. Оскільки я залишилася в столиці, вона продала квартиру в області, де ми раніше мешкали, а на виручені гроші купили однушку тут же. Мама залишилася зі мною, допомагати. Це дуже полегшило моє життя, я змогла зосередитись на навчанні та кар’єрі. Само собою, моя упертість дала плоди.
Весь цей час мама була зі мною. Я настільки звикла до думки, що вона завжди допоможе, що не бачила інших варіантів. Кар’єра пішла вгору, я почала більше заробляти, вкладати в синів. Один пішов у спорт та робить там успіхи, другий займається творчістю, хоче бути художником.
Тепер старшому сімнадцять, а молодшому ось-ось п’ятнадцять. А ми, як і раніше, живемо в одній квартирі. Слава богу, що я змогла взяти іпотеку на трикімнатну, а однушку ми продали. Але все одно, двом дорослим хлопцям, мені та мамі, яка вже увійшла до розряду літніх, стає тісно.
Крім цього, мама стала гірше почуватися, стала більш категоричною, їй все менше подобається її життя і вона починає транслювати це невдоволення на нас. Вона ніби не хоче помічати, що хлопці вже підросли, як і раніше, намагається їх контролювати, зустрічати зі школи. Їм це здається вже недоречним, але мама наполягає на своєму.
Крім того, вона намагається контролювати і мене. Справа в тому, що нещодавно у мене з’явився чоловік, Олександр. Дуже добрий, подобається мені. Діти виросли, скоро розбіжаться у своїх справах, ось я вирішила пожити трохи для себе. Мені лише трохи за сорок. Навіть мамі пропонувала так само вчинити, але вона вважає, що її поїзд давно пішов.
От якби вона не стала тоді мені допомагати, може, ще б і встигла. Загалом, наше життя увійшло у якесь постійне протиріччя. І я розумію, що далі так не може тривати. Налаштувалася винаймати квартиру для себе та молодшого, старший хоче залишатися тут, бо на тренування ближче. Заодно й за бабусею доглядатиме. А я збираюся оселитися ближче до роботи. Загалом все б нічого, але виглядає це не дуже красиво.
Все ж таки мама допомогла мені, продала будинок у райцентрі. примчала, коли я залишилася сама з дітьми, а тепер я ніби виявляю невдячність. Не знаю, як вона це сприйме, ще з нею не розмовляла.
Залишаю її у нашій трикімнатній квартирі, візьму лише речі. Але все ж таки гризе мені це душу, не знаю, як вчинити правильно. І маму засмутити не хочеться, але й шанс свій упускати не розумно буде. Дуже хочу пожити з Олександром, побути ще по-жіночому щасливою.
Чи це не правильно і варто залишитися з мамою?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
