fbpx

Свого часу я забрала свого чоловіка з його першої родини – ну такий він був хороший, так з ним було солодко й добре! А потім виявилося, що Віталик абсолютно не годен заробляти і мені довелося їхати працювати в Італію. Я планувала побути за кордоном кілька років, але після недавнього дзвінка подруги, я помчала додому, покинувши все! І бачу цю ціпу у себе на кухні

Свого часу я забрала свого чоловіка з його першої родини – ну такий він був хороший, так з ним було солодко й добре! А потім виявилося, що Віталик абсолютно не годен заробляти і мені довелося їхати працювати в Італію. Я планувала побути за кордоном кілька років, але після недавнього дзвінка подруги, я помчала додому, покинувши все!

Як я вже сказала. у мого Віталика була інша родина до нашої зустрічі, але я досягла свого. Віталій розійшовся з дружиною, хоча вона за багатьма параметрами була привабливішою за мене: висока, худенька, з гарним волоссям. Не подумайте, сама я теж нівроку. Але вмію дивитися правді у вічі. Але я цілеспрямована взяла ініціативу до своїх рук.

Ми зустрічалися недовго, десь 8 місяців. І потім одразу ж справили маленьке весілля. Цей момент я теж врахувала: багато старших жінок застерігали мене про те, що після весілля чоловіки стають іншими. Вони лінуються, вимагають більше віддачі, стають менш романтичними.

Отже, щойно ми почали жити разом з Віталиком, я навмисно почала піднімати планку своїх вимог до чоловіка. У такій невеликій напрузі йому й на думку не спадало розкидати по квартирі шкарпетки або не мити посуд. Тому хатньою робітницею у своєму будинку я себе не почувала. Хто читає, намотайте мою пораду собі на вус.

Проте зарплата дитячого терапевта не приносила мені достатньо грошей. А Віталій працює саме у цій професії. Тож мені довелося обміркувати, куди і як нам треба було рухатися далі. Подібні думки мене бентежили, і тому сімейна атмосфера в якийсь момент у нас зіпсувалась.

Віталій не бачив себе в бізнесі, мовляв, даремно вчився всі ці роки. А мені не вистачало бюджету, щоб почати щось серйозніше, ніж перепродувати різний мотлох з Китаю. Тож треба було йти на рішучі заходи.

І найочевиднішим рішенням стала поїздка закордон. Рік-інший попрацювати, щоб, повернувшись, зайнятися чимось серйознішим. Кредит у банку брати було марно: потрібну суму нам не хотіли давати, та й відсотки якісь аж надто захмарні. Тому виїхати на заробітки в Італію, поки молода, здавалося мені єдиним виходом із становища і найкращим рішенням.

Чоловік погодився, сам він їхати не міг, та й не надто хотів. Мови не знає, чоловікам знайти роботу складніше, словом, поїхала я.

За перший рік там я заробила непогану суму і навіть завела цікаві знайомства. Цікаві в тому плані, що після приїзду на батьківщину я могла б вести якийсь торговий бізнес із цими людьми.

Я серйозно, заможні люди закордоном відрізняються від наших. У них немає всього цього пафосу. І на контакт вони йдуть набагато охочіше. Просто розповідаєш їм про свої плани, в межах розумного, звісно, і вони щось можуть тобі порадити чи навіть запропонувати допомогу.

Тому, повернувшись додому на якийсь час, настрій у мене був чудовий. Чоловік зустрів мене чудово, було видно, що він дійсно скучив і йому справді цікаві мої новини. Я не робила помилок, які часто роблять наші жінки, приїжджаючи із закордону. Не привезла купу подарунків родичам, речі теж купувала не дорогі. Тобто гроші не витрачала практично.

Скажу навіть більше, Віталик приготував мені романтичний сюрприз і взагалі за ті два тижні, що я була вдома, ми кілька разів ходили до ресторанів. Вдома готував він, прибирав і все інше. Все за рахунок чоловіка, я тільки відпочивала і набиралася сили.

Хоча, зізнаюся, я втоми зовсім не відчувала. Тож до роботи повертатися мені було нормально, навіть хотілося якнайшвидше з усім розібратися, заробити як слід і почати вже нарешті працювати на себе.

Але через півроку після того, як я знову повернулася до чужої країни, мені повідомили неприємну новину. Наша спільна подруга побачила Віталика, який йде поряд з іншою жінкою. І все б нічого, я не звикла ревнувати свого чоловіка до кожного стовпа. Але то було інше.

За словами подруги, Віталик не поводився з нею, як зі знайомою: вони сміялися, обіймалися і поводилися як пара. Тож просто так цю ситуацію спускати було неможливо. Контролюємо емоції, вдих-видих.

Порадившись зі своїм роботодавцем, який за цей час встиг стати мені якщо не другом, то приятелем і навіть наставником, я вирішила, не гаючи часу, їхати додому. Хоча б на пару днів, щоб повністю розібратися у тому, що відбувається. З чоловіком ми, звичайно, дзвонили одне одному, але про розмову з подругою я йому нічого не сказала.

Взяла квитки, вибачилася перед усіма, кого підвела у плані роботи, і поїхала прямим автобусом додому додому.

Я була на емоційній межі в дорозі. Але, дякувати Богу, все обійшлося. Ледве не забула, що після перетину кордону моя сімка могла дати сигнал Віталику, що я, як абонент, знову перебуваю на батьківщині. Довелося у паніці все діставати, міняти назад. У свою квартиру я відчиняла двері, готуючись до найгіршого. Але повністю передбачити подальшу ситуацію не змогла навіть я.

Роззуваюся і бачу цю ціпу у себе на кухні! В легесенькому халатику, мене зустріла молода дівчина з величезними переляканими очима. Вона пила ігристе з мого келиха і нервово намагалася посміхатися. Все ясно, недаремно приїхала. Далі в кімнаті лежав Віталик, вже в мотлох.

Коли я нарешті змогла його розбудити, він навіть не повірив своїм очам. Намагався одночасно мене задобрити і зобразити жертву: йому було так самотньо!

Дівчина зібралася хвилини за півтори і я не стала їй заважати. Та миттю вислизнула з дому і пішла у невідомому напрямку. Я озирнулася на всі боки і помітила, що гуляли вони з моїм чоловіком тут не один день. Виштовхнувши чоловіка під холодний душ, я стала чекати, коли він отямиться. І хвилин через 5-10 з цим тілом можна було, відносно виразно, розмовляти.

Мої гроші, зароблені за перший рік, він майже повністю витратив. На кого? На ось таких корисливих дів. А їх було, як виявилось, достатньо. Жити одному Віталику набридло і його понесло. Де я залишила заощадження, він знав. Отже, жодних проблем із грошима не виникло. Ось таким був кінець нашого шлюбу. Увечері того ж дня, Віталика, як і його речей, у моїй квартирі не лишилося.

Зараз я вдома, ще оговтуюся. Ніколи не думала, що емоції зможуть мене підвести. Мій роботодавець все ще сподівається, що я повернуся на роботу і час від часу мені пише.

Але в мене поки що повно своїх справ: розлучення, переговори з юристом щодо моєї ситуації і моральне відновлення. Сподіваюся, через якийсь час я відновлюся. Але поки що дещо розгублена Шлюб – це найгірше, що трапилося у моєму житті. Та от справи, дівчата. Не вірте чоловікам. Всіх цьом.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page