Ми з першим чоловіком були по-справжньому щасливі десь років вісім. Облаштовували придбаний дім, чоловік будував бізнес, я – юридичну кар’єру.
І все було б добре, якби не його дружба з пляшкою… Ні, він ніколи дуже не перебирав, але розслабитися кожного вечора, а на вихідних і протягом дня – це святе. Родину він забезпечував, ми все мали, ні в чому не потребували, їздили відпочивати, але…
Ота «дружба», яку він не вважав проблемою, нерви мені псувала. І я йому неодноразово говорила про це, та він вважав, що я вигадую проблему з нічого, що це була така моя примха… А мені справді було не просто, було враження, що в моєї найближчої людини на першому місці не я, не ми з донечкою, а оте «задоволення».
От і дозволила одного разу собі задоволення я…
Він був молодшим на кілька років, мій колега, юрист, познайомилися під час однієї робочої поїздки. Це було гарно і швидко, ніяких обіцянок і зобов’язань, зустрілися всього кілька разів.
Були потім і інші.
А потім я по-справжньому закохалася.
І в 35, коли донці було 10, пішла від чоловіка, переїхала за коханим у столицю. Вийшла заміж.
Не буду переповідати, як то все було складно й важко. Ті, хто пройшов розлучення – зрозуміють.
Але, у підсумку, аж десь років через три, все налагодилося. У першого чоловіка влаштувалося особисте життя, і в мене все було добре.
З другим чоловіком ми стали батьками чудового хлопчика. В чоловіка були дітки від першого шлюбу, але я прийняла його, як і він мене, з усім «багажем». Він регулярно зустрічався з дітьми, я з синочком і старшою дочкою їздила на малу батьківщину до матері, рідних, які там зосталися.
І все було б добре, якби не ревнощі другого чоловіка. І це при тому, що під час нашого спільного життя мені жодного разу не схотілося «на ліво», просто не було такої потреби, бо з ним не було тих неприємних моментів, через які розпався мій перший шлюб.
Але він ревнував, як кажуть, навіть до стовпа, така виявилася натура. Тобто мені взагалі не можна було спілкуватися з чоловіками!
Поки ще я була в декреті, було нічого. А як вийшла на роботу – почалося…
Вистачило мене на 11 років.
Старша донечка виросла, підріс синочок, і я зрозуміла: більше не можу. Не можу і тут…
***
Після розлучення з другим чоловіком я зовсім не була сама. Мені лишилася квартира, машину я давно купила сама. Зі мною – синочок, донька вже студентка.
А, крім того, в моє життя повернулися троє чоловіків з минулого. Двоє тих, з ким я не довго зустрічалася під час першого шлюбу, а один – не повірите! – взагалі – моє перше кохання. Уявляєте? Той, з ким був перший поцілунок під розлогою липою при місячному сяйві… Мені всього 13 виповнилося, він – на п’ять років старший, нічого більшого між нами тоді не могло бути.
Зате тепер є все. І з двома іншими. У дорослому зрілому віці вже можна так дружити, коли дружба іноді ближча за просто дружбу і від цього всім добре.
Так, ці чоловіки одружені, але я для них багато значу, раз вони приходять на допомогу, коли мені це потрібно, проводять зі мною свій вільний час.
Кіно, ресторанчики, просто прогулянки, якісь цікаві поїздки, цікаве спілкування й позитивні емоції – ось що маю останні чотири роки від такого спілкування. Звісно, вони одне про одного майже нічого не знають, зокрема того, наскільки я близька з кожним з них. А навіщо? Разом я їх, зрозуміло, не збираю.
Мені скоро 51, і зараз мене все влаштовує в моєму житті. Я вільна самодостатня жінка, нікому нічого не винна, ніхто з моїх мужчин нічим мені не дорікає, не влаштовує сцен. Захотіли побачитися – зустрілися, поговорили, гарно провели час, допомогли чимось одне одному при потребі.
Мені так краще. Поруч зі мною троє чудових мужчин, і я набагато щасливіша, ніж була з офіційними чоловіками.
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, psychologies
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
