Своїх старших синів я не любила, бо вони були копією свекрухи, а ось в Андрійкові я душі не чула. Та минули роки, діти підросли. Матвій та Кирило вже свої сім’ї створили. А ось мій Андрійко з ними ніяк не вживеться. Образа в нього велика, оскільки ті все мають: дружин, дітей, двоповерхові будинки, а йому хоч би чимось допомогли
Ми з Валерою жили звичайною родиною. Виховували трьох синів. Двоє старших: Матвій та Кирило були дуже схожими з малечку на свою бабусю, мою свекруху.
І скажу відразу ж, не лише зовні, а й характером. Може це й не правильно, але саме через це я не так сильно їх і любила. А ось в наймолодшому нашому Андрійку я душі не чула.
Я не скажу, що моя свекруха була поганою людиною. Анна Гаврилівна була доброю, щедрою, ділилася останнім. Просто я була її повною протилежністю, тож ми ніяк не сходились характерами.
Андрій ріс егоїстом, він вважав, що йому всі повинні допомагати, на першу вимогу давати/купувати все, що той забажає, оскільки він завжди був наймолодшим хлопчиком, навіть коли виріс.
Але я його все рівно любила, найбільший “шматочок торта” завжди віддавала йому, нові речі купувала, тоді як старший ходив у секонді, а середущий – доношував після старшого.
Коли Андрійку було вісім років, раптом пішов з життя Валера.
Я сама не знаю, як і чому так вийшло, мабуть, через мій владний характер, але після прощальної церемонії я заборонила хлопцям провідувати бабусю, тим більше допомагати їй. Все частіше я наговорювала про неї своїм дітям різні небилиці, які навіть близько правдою не були. Я старалася зробити свою свекруху поганою в очах своїх дітей.
Тільки хлопчаки, ніби мені на зло, не переставали любити бабусю, таємно бігали до неї, окрім молодшого Андрійка.
Анна Гаврилівна жодного слова поганого ніколи не сказала про мене дітям, шкодувала своїх онуків, з радістю приймала у гості. Старшому Матвію вже було 16, він багато чого розумів, бачив те, що відбувається на власні очі.
Час минав дуже швидко. Сини підростали. Але на мій подив старші Матвій та Кирило дуже здружилися. Вони підтримували та допомагали один одному, а ось Андрійко якось сторонився їх, а ті сильно не нав’язувалися.
Коли прийшов час, Матвій та Кирило одружилися, в них з’явилися діти. Між собою дружили сім’ями, до бабусі не забували їздити. Їхні дружини по черзі відвідували її, годували, прибирали. Хотіли онуки бабусю до себе забрати, але вона відмовлялася, казала, що хоче останні свої дні в рідних стінах провести.
У Андрійка ж життя склалося інакше. З жінками у нього ніяк не складалися стосунки, роботу міняв, як рукавички. Його все влаштовувало, я поряд була, погодую, виперу, грошей дам. Що йому ще потрібно?
Із братами він практично не спілкується. Андрій вважає, що вони погані, бо посміли дружин собі знайти, батьками стати, та ще й двоповерхові будинки звести. Гроші кури не клюють. Могли б і йому підкинути, але не спішать цього робити.
А він в той час мою зарплату рахує!
І ви знаєте, я лише на старості літ зрозуміла, що зробила у житті велику помилку, що поділила своїх дітей.
Я була в церкві, посповідалася перед Богом, але все рівно на душі так важко.
Я зіпсувала життя своїм синам, а особливо Андрійку. Сама – власними руками…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
