Звати мене Соня, мені 20 років, я з Івано-Франківська, заміжня вже 2 роки, живемо з батьками чоловіка в їх будинку. Чоловіку Артему 21 рік, він зараз служить в армії. Коли був дома, було все більш-менш добре, хоча теж не гладко, але коли його забрали, жити стало нестерпно. Ранок починається з криків свекрухи, всю роботу по дому роблю я: прибираю, перу, прасую, готую, займаюся домашнім господарством, але свекрусі все не так… я вже не можу просто більше, що мені робити?
Вона вічно сварить, скаржиться в по телефону Артему на мене, яка я погана господиня, що взагалі від рук відбилася… Пару раз вона підняла на мене руку. Вернутися додому я не можу, піти від чоловіка і жити окремо – теж не вихід, влаштуватися на роботу мені не дадуть (та й я не зможу, усього 9 класів освіти), запитаєте, як реагує свекор? Він теж мене недолюблює, але не до такої міри, звичайно.
За що, я не можу зрозуміти? Я з повагою до них ставлюся, ніколи не грубила, іншої невістки вони не хотіли… Тільки не пишіть, що я невдячна невістка, і що вони мене любят. Любят вони мене тільки, коли у нас гості, тільки показують так, що люблять.
Своїм батькам я скаржитися не можу, соромно дуже , я тепер частина іншої сім’ї, розумієте? Ось зараз, свекруха і її чоловік поїхали до родичів на тиждень, я залишилася одна, і не тому, що не захотіла побачитися з ними, а тому, що вони мене залишили на господарстві. Сказали, що я не заслужила цієї поїздки. Артему скаржитися не можу і не хочу.
Може, вони зляться на мене через те, що я не народила досі дитини? Але це ж не моя вина, що чоловіка забрали в армію…
Скажіть, що мені робити? Я з розуму скоро зійду! Раніше я була веселою, життєрадісною дівчиною, але тепер дуже часто стала плакати в подушку ночами, жаліти себе… Прошу, хоч щось напишіть, мені дуже погано.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – credo
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
