fbpx

Свою Анну я привела на світ в ранньому віці, тому й “бабусею” стала, ще геть молодою. Відразу ж після появи першого онука ми з Анною домовилися, що називати він мене буде просто Катею. В мене є ще син, який від Матвійка старший всього на чотири роки. Всім все підходить, але моя шістдесятирічна сваха цього пережити не може. Окрім “тикань” у фейсбуці чи Тік Тоці, вона ще й на мій сорок п’ятий ювілей мені подарунок зробила, який нагадує всім, а перш за все, мені, – що я не Катя, а “бабуся”

Я тут читала багато різних історій про свах чи сватів, але такої, яка була, чи навіть продовжує бути в мене, я не бачила. Ось тому й хочу вам вилити свою душу.

Вперше мамою я стала в дуже ранньому віці. Свою Анну я привела на світ за декілька днів до свого сімнадцятиріччя.

З чоловіком ми хоч і розписалися, але довго не нажили. Молоді, робили все необдумано. Але доцю я дуже любила і люблю. На даний час мені сорок сім років. Анна моя вийшла заміж, живе окремо і вже виховує двох хлопчиків.

Я ж вийшла вдруге заміж і навіть подарувала чоловіку синочка, який всього на чотири роки старший за моїх онуків.

Моєму сину дванадцять років. Чоловік після повномасштабного став на захист батьківщини, а моє завдання – берегти сина.

Живемо ми в столиці.

Відколи у Анни з’явилися діти, ми відразу ж обговорили, що я не бабуся, а просто Катя для них.

Ну не хотілося мені чути в свій адрес “бабуся”, коли ми разом з Анною вигулювали на майданчику дітей з різницею в чотири роки. Анна була не проти.

Я доглядаю за собою, користуюся косметикою, ходжу до косметолога і сучасно одягаюся. Ну яка я бабуся…?

Всім все підходило. Єдиній, кому це заважало, була моя сваха.

Кожного разу при зустрічі вона тикала мері тою “бабусею”.

– Та це гарний статус! Дехто б хотів в ньому бути, але не може. А ти соромишся слова бабуся від рідних онуків.

– Я не соромлюся. Просто мені так зручно. Хлопцям також все підходить.

Але сваха моя не зупинялася. То в Тік Тоці мені якісь відео скидає на цю тему, то у фейсбуці.

А на мій 45 ювілей вона знаєте що втнула? Купила мені в подарунок хустину, таку українську, зеленого кольору в червоні квіти.

Сказала, може коли я її одягну, то зрозумію, як це класно бути в ролі бабусі.

Я після того ювілею стараюся з нею поменше зустрічатися.

Я її розумію. Вірі Гаврилівні вже за шістдесят і вона трішки далека від світу цього.

Але мене злить, що вона мені так тим тикає всюди.

Що я маю робити?

Як дати людині зрозуміти, що моя любов до онуків не міняється від того, як вони мене називають, бабусею, чи просто Катею.

Є тут серед читачів “бабусі”, які не хочуть, щоб їх кликали “бабусями”?

Як ви з цим боретеся?

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page