На роботу в Чехію я поїхала 20 років тому, коли сину було 17 років і він вже був досить самостійним, навчався у коледжі. А мене запросили колеги в Прагу на гарну посаду в медичній сфері.
Вадиму я залишила квартиру, у яку він згодом і привів молоду дружину, у ній народилися їхні двоє дітей.
Квартиру я на сина не переоформляла, адже Вадим у мене один, і так йому все дістанеться.
Я не особливо допомагала родині сина грошима, вірніше сказати, взагалі не давала їм грошей, тільки на свята надсилала подарунки.
Ніколи я не розуміла наших заробітчанок, які їхали працювати закордон, а всі гроші – дітям в Україну, навіть якщо ті діти вже дорослі і просто сіли матерям на шию.
Я дала сину й невістці можливість не платити за орендоване житло, а збирати на своє, хіба цього не достатньо?
Також ми домовилися, що діти будуть підтримувати мою маму, яка живе в селищі недалеко від Чернівців. Але мама на той час, коли я їхала в Чехію, була ще повною сил жінкою і нікому клопотів не завдавала.
І ось проминули 20 років. Я за цей час купила собі у живописному передмісті Праги однокімнатну квартиру-студію, мало не вийшла вдруге заміж, але втратила коханого чоловіка – його забрала кілька років тому хвороба.
А в Україні в мене онуки-підлітки і вже старенька слабка мама, яка дуже здала останнім часом, бо багато хвилюється і переживає через ці всі події.
Тому я і вирішила повернутися додому, доглянути маму, адже син і невістка майже не їздять до неї, говорять, що їм ніколи за роботою.
Все вони крутяться-заробляють, от тільки так і живуть досі в моїй квартирі, на свою так і не спромоглися.
Готуючись до переїзду додому, я знайшла у рідних Чернівцях собі аж дії роботи – лікарі зараз потрібні, тож працюю у двох закладах – державному й приватному.
Коли я місяць тому повернулася, я відкрила свою квартиру власним ключем, але явилося, що мені не раді, це яскраво демонстрували і Вадим, і невістка Оля.
Коли ми вечеряли всі разом у натягнутій обстановці, я їм повідомила, щоб шукали собі орендоване житло і збирали речі, а я буду забирати маму з селища і побити ремонт в квартирі, адже вони за 14 років життя навіть шпалер жодного разу не переклеїти.
Вадим спробував дорікнути мені, що якби я їм допомагала грошима, то вони б все робили, але я одразу поставила його на місце: вони й так мають дякувати мені за безкоштовне довготривале проживання, а те, що вони виявилися не здатні заробити на своє житло – не моя вина й турбота.
Отже, я повернулася з Чехії в рідні Чернівці, а свою чеську квартиру я поки що віддала біженцям з України, знайомій родині.
Працюю, роблю на свої збереження в квартирі ремонт і через кілька тижнів вже заберу до себе маму.
От тільки для сина й невістки я тепер стала поганою і вони зі мною не спілкуються зовсім.
Чи дійсно я вчинила з ними несправедливо? А як тоді треба було?
Автор – Олена М.
