fbpx

Святослав не хоче брати іпотеку,оскільки у його мами Алевтини Вікторівни три квартири. Але вони нам не світять, свекруха ділитися не збирається. Тому я і наполягаю на іпотеці, адже Свекруха Алевтина Вікторівна не поспішає хоч одну надати сину, і найближчим часом не збирається. А живемо ми на орендованій квартирі, смішно навіть

Третій рік намагаюся переконати чоловіка Святослава, що нам треба збирати на іпотеку, але він тільки мотає головою, мовляв, навіщо, якщо у мами три квартири? Тільки ось свекруха Алевтина Вікторівна не поспішає хоч одну надати сину, і найближчим часом не збирається. А живемо ми на орендованій квартирі, смішно навіть.

Ми одружилися зі  Святом чотири роки тому. Нам було по двадцять три роки. Я ще до заміжжя почала замислюватися про іпотеку, оскільки іншого житла мені не світить. Батьківська квартира дістанеться сестрі, тому що вона там живе з дитиною і доглядає за татом. Він у нас лежачий і догляд там потрібен грунтовний. Ми відразу домовилися, що сестра повністю доглядає тата, а я не претендую на квартиру. На мій погляд, все максимально чесно і справедливо.

У чоловіка ж інша ситуація. У його мами три квартири і він – єдиний спадкоємець. Тому про іпотеку Святослав і чути не хоче. Він вважає, що мама обов’язково пустить нас в одну з квартир. А Алевтина Вікторівна і не збирається, вона їх під оренду і з того живе собі на втіху. Має право, на кожну квартиру вона заробляла сама.

– Так мама просто намагається виглядати суворою, ось одружимося, вона нам одну квартиру подарує, ось побачиш, – заявляв Свят до весілля і на його передодні.

Я ж була налаштована скептично. На той момент зі свекрухою я була вже знайома, вона не здавалася мені жінкою, яку можна розчулити простим одруженням. І я виявилася права, ніякою квартирою на весілля і не пахло. Ні, вона подарувала хороший подарунок, але абсолютно не квартиру. Я пораділа подарунку, а Святослав був збентежений.

Потім чоловік з чогось вирішив, що коли я народжу дитинку, то вже тут мама точно “попливе” і віддасть квартиру. Але я встала на диби. По-перше, народжувати заради квартири – це верх нерозумності. Тим більше, квартиру нам ніхто не обіцяв, це фантазії чоловіка, на жаль, досить безпідставні. По-друге, мене почало дратувати бажання коханої людини в’їхати в рай на чужих плечах.

– Треба самим жити, а не сподіватися на когось. Давай збирати на іпотеку, а потім вже подумаємо про дітей, – вмовляла я чоловіка.

– Та навіщо нам ця кабала, якщо у мами стільки квартир. Я поговорю з нею, вона, напевно, чекає, коли я попрошу її.

І Свят таки дійсно пішов просити. Я відразу знала, яким буде результат. Ну, так і вийшло все.

Алевтина Вікторівна пояснила синочкові, що він до тих квартирах відношення не має ніякого. Вона сама все заробляла, а тепер пожинає плоди своєї праці. Окремо свекруха зауважила, що зазвичай діти допомагають літнім батькам, а вона з нас ні копійки не просить, сама з усім розбирається, що вже гарна підмога молодій сім’ї. Якщо ж син не в силах самостійно вирішити питання  з житлом, то, може, він зарано завів сім’ю?

Святослава така відповідь матері щиро вразила, він чомусь не очікував, що все ось так складеться. Я ж нічого нового не почула. Все було очікувано.

– Тепер переконався, що нам треба самим брати іпотеку? – чоловік якось задумливо кивав, не кажучи нічого певного.

Думав Святослав думав, і надумав, що іпотека нам все ж таки не потрібна.

– Іпотека – це ж таке ярмо! Будемо левову частину бюджету в банк нести. Я тут подумав, я у мами єдина дитина, інших спадкоємців немає. Після неї все одно все дістанеться мені. Навіщо ми буде псувати молодість на працю для банку?

У мене слова скінчилися. Свят на повному серйозі пропонує почекати, коли він стане спадкоємцем маминої нерухомості. Тобто, він буде чекати, коли мама полине на той світ. Годі й збагнути таке.

– А якщо твоя мама візьме і все продасть в останні роки, щоб гуляти у Монте-Карло? Про це ти не думав? – стримуючись, питаю я.

Але Свят тільки очі закочує, мовляв, ти така фантазерка. Я ж не збираюся сидіти і чекати, поки свекруха в кращий світ перебереться. І дітей на орендованій квартирі народжувати теж не збираюся. Ми двоє дорослих працездатних людей, можемо собі дозволити купити квартиру, а не чекати спадщини.

Якщо Святослав буде і далі сидіти сиднем, то я подам на розлучення, нам з ним явно не по дорозі. Прикро, але вже як є.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page