Сиділи з дочкою, ревіли. Нас кинули. Обох. З різницею в два дня. Її – хлопець, мене – чоловік. Обидва. Навіть в обличчя сказати сміливості не вистачило.
Олені в соцмережі повідомлення прийшло. Мені – смс. Смс-ка! Після 20 років шлюбу. Жалюгідна смс. Я навіть розмови виявилася не варта.
Чоловік прийшов через дві години після смс. Речі зібрав. Пішов. Оленчин мачо зник двома днями раніше, коли вдома нікого не було. Час вили. Потім стали вирішувати, що робити.
– Замки поміняти. Мій козел ключі з собою забрав. Разом з речами.
Задумалася. Олена права. Поміняли.
– Мам, давай все-все викинемо? І татове, і те, що мій хмир не забрав?
Зібрали. У мішки склали. Викинули. Посуд перебрали. На двох не потрібна тонна каструль і сковорідок. Зайве сусідам роздали. Інструменти чоловіка продали. Всі оптом.
Стульчак скотчем до унітазу примотали. В знак свободи. Вечорами дивилися кіно. Їли морозиво. Готували салати. Гуляли. Будинки тиша і спокій.
Рахунки за квартиру приємно здивували. Туалет завжди вільний. На продукти довелося витрачати в три рази менше коштів. Кота завели. У чоловіка алергія була.
Перше горе минуло. Кинули і кинули. Треба жити далі. Олена молода ще. Їй всього дев’ятнадцять років. Мені сорок. Теж життя тільки починається.
Читайте також: 7 причин: чому чоловік втрачає інтерес до жінки
На розлучення подала. Чоловік з моєї квартири виписався, в обмін на обіцянку не ділити його автомобіль. Дамою серця похвалився. Яка старше нашої дочки всього на три роки. Пережила. Була сім’я – немає сім’ї. Буває.
Час допомогло. Через півроку Лена пішла на побачення. Я працювала. Розлучилася. Перестала думати про колишнього чоловіка. Фітнес. Хороший перукар.
Начальство оцінило завзяття на роботі. Життя пішло в гору.Муж повернувся. І півроку з моменту офіційного розлучення не минуло. З речами повернувся. Не оцінила юна діва сорокарічного чоловіка.
У нас же як. Чоловік пішов? Дружина винна. Уваги не приділяла. Чоловік загуляв? Дружина винна. Погано давала. П’є? Б’є? Не працює? Дружина винна. Сама дозволяла.
Не впустила. Навіщо? Дочка підтримала, батька-зрадника знати не хоче. Зате все навколо чекають, коли я одумаюсь.Мама чекає. Каже, куди я одна. Свекруха чекає. Каже, втрачу свій шанс, він іншу знайде. Сестра чекає. Каже, кому в сорок років потрібна.
Загуляв? Подумаєш! Зрадив? Усвідомив же! Повернувся! Я повинна радіти! Тільки щось не радію.
– Ви один одному не чужі люди! – все хором. Навіть колеги.
Помиляються. Ми чужі. Ми розлучені. Це колишніх дітей не буває. А колишні чоловіки – поширена практика.
– Ти готова забути все двадцять років шлюбу через помилки? – дивується колишній чоловік.
Готова. Загул без розголосу ще б пробачила. Але дізнатися про майбутнє розлучення з смс-повідомлення: «Нам треба розлучитися, покохав іншу» – немає. Не пробачу. Хоробрості не вистачило сісти і поговорити. Дивлячись в очі. Так, мовляв, і так. А він мене … як дівчинку. І це після двадцяти років шлюбу. Ні. Не пробачу.
