fbpx

Сил моїх вже немає, маю, не давати свекрам Ігорка зовсім, припинити їхнє спілкування. Якщо я вам все розповім – ви зрозумієте і підтримаєте, адже дитині всього лиш два роки! Зверталися до мене ім’ям майбутнього сина. Ігорчик хоче їсти? Що Ігорку купити? Як Ігорочок почувається? Якщо я не хотіла їсти: ти що дитину не годуєш Коли я народила, ще коли забирали нас додому, мама чоловіка схопила дитину і сказала, що поїде з нею сама на руках. Так і було. Мені довелося залишитися з малюком удвох у його батьків. Дитину я тиждень не брала на руки. Мені не давали його годувати, мити, качати, сповивати, навіть просто в руках потримати, свекруха казала: я сама, йди відпочивай!

Сил моїх вже немає, думаю, не давати свекрам Ігорка зовсім, припинити їхнє спілкування. Якщо я вам все розповім – ви зрозумієте і підтримаєте, адже дитині всього лиш два роки!

Отже розповім свою історію спочатку. Я чотири роки заміжня, є у нас з Дмитром маленький син Ігор, йому два рочки. І маю я великі проблеми з батьками чоловіка, з моїми свекрами.

Так було не завжди. Спочатку все було чудово, коли починали зустрічатися з Дімою, його мама постійно передавала привіт, перша наша зустріч була дуже доброю. Ну а далі пішли проблеми. По-перше, батьки надмірно опікувалися Дмитром. Ми сидимо за столом, і його щохвилини питають: а тобі посолити, хліба подати, попити налити? І це виявлялося у всьому.

Я заплющувала на це очі, тому що розуміла, що просто у нас різні родини, мене мама і тато завжди привчали більше до самостійності, і я просто до такого не звикла. Якось чоловік загубив паспорт, навіщось повідомив батькам, вони його відчитали на повну, а він як школяр виправдовувався.

Ось таким чином все було і тривало довго. Коли ми сказали батькам Діми, що одружуємося, радість була, але я прямо відчула, що вона не щира, а якась дуже фальшива. А як тільки ми дізналися, що я чекаю дитинку, почався справжній жах. Поки я була при надії, нам довелося пожити у батьків чоловіка.

У мене скакали емоції, хоча почувала я себе добре. Але його тато й мама постійно говорили, дивлячись на знімки узі – він копія наш син! він піде в нашу родину! У нашої родини найкращі і сильні гени! Гарний буде в тата! Очі будуть точно блакитні (а у мене карі)!

Хочу сказати, що у мене освічені батьки, інтелігентні, у тата свій дуже прибутковий бізнес, мама красива і статна, розумна, ще й має керівну посаду. Але їхня родина краща! Зверталися до мене ім’ям майбутнього сина. Ігорчик хоче їсти? Що Ігорку купити? Як Ігорочок почувається? Мене це так напружувало!

Якщо я не хотіла їсти: ти що дитину не годуєш? Словом, було весело. Але найвеселіші чекало далі. Коли я народила, ще коли забирали нас додому, мама чоловіка схопила дитину і сказала, що поїде з нею сама на руках. Так і було.

Дімі треба було влаштувати наш переїзд і мені довелося залишитися з малюком удвох у його батьків. Це було ще те випробування: дитину я тиждень не брала на руки. Мені не давали його годувати, мити, качати, сповивати, навіть просто в руках потримати, свекруха казала: я сама, йди відпочивай!

Я сльози лили тиждень! Мені було дуже погано. Наче я не народжувала. Клали спати малого з собою у ліжко. Одного разу я вирішила спокійно сказати, що мені не подобається, що мені не дають дитину, свекруха в розмові різко почала плакати, говорила, що хотіла як краще, хотіла допомогти, а свекор розгнівався на мене, що вона плаче.

Трохи згодом переїхали ми за 70 кілометрів від них, їхати приблизно півтори години. Я знала, що сина самого їм віддавати на вихідні не можна, благала в сльозах чоловіка не віддавати сина батькам, він начебто розумів. Але там мама й тато починали і плакати і волати – дайте і все. І чоловік віддавав.

Малий повертався і першу добу вдома багато плакав. Я називала цей день “чорний понеділок”. Пізніше ми переїхали назад до міста, де живуть свекри. Мені не розповідали, що відбувається з Ігорком у них вдома, тільки випадково могли проговоритися, що дали малину, коли йому було пів року, потім маринований огірок.

У результаті я заборонила тимчасово брати дитину на місяць. Щотижня вони дзвонили чоловікові і умовляли його, говорили, ми не можемо, ми сумуємо за онуком, за бабусиним зайчиком. Словом, знову довелося давати. Так це все тривало до цього місяця, коли чоловік втратив роботу і знову довелося переїхати до його батьків.

Мені знову не дають дитину. У нас дитина спала самостійно в ліжечку з народження дуже добре, навіть без світла, тут вона спить з бабою і дідом. Син репетує, не слухається, мене і тата не сприймає, нічого не їсть зовсім, хоча у нас вдома сам сідав за свій столик і їв, я просто приносила тарілочку.

Я саджаю його їсти – йому відразу дають цукерку. Цукерки нескінченно дають! Беруть його з собою за стіл, накривають поляну і дають дитині брати зі столу все, що захоче, впихають йому сало, сальтисон, дають йогурт, упереміш з ковбасою і маринованою капустою.

Ігор у свої два рочки постійно в свекрушиному телефоні, цілими днями до пізньої ночі, телефон на повну гучність, вночі він плаче, прокидається разів три за ніч.

Одягаю сина – його переодягають у щось інше, годують його, саджаючи на коліна, з ложечки, при цьому кричать у вухо про бабайку, який його забере. Чоловік не реагує і нічого не може сказати, а я намагалася і почула: ти що? Ми все для дитини! Нехай дитина насолоджується!

Мої прохання просто ігнорують. Вдають, що мене немає. Мене син теж не помічає. Я весь час плачу.. Сьогодні буда остання крапля. Я почала сина укладати спати на своє ліжечко, співала йому пісеньки, він тихенько підспівував. Прийшла свекруха: ходімо з бабою спати, ходімо!

Чоловік каже – ні, нехай спить окремо! Реакції – нуль, вона безупинно повторює: підемо з бабою спати, руки тягне до нього, я їй говорю – ні, вона його хапає на руки і забирає. Чоловік схопився, почав з нею сперечатися, а вона кричить: “Онук сам захотів спати зі мною”.

Далі підскочила я в сльозах, але чоловік зупинив і повів спати. Це тільки півтора тижні такого життя. Сил моїх нема, я втомилася, просто більше не можу. Допоможіть порадою, будь ласка.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page