Стефа вийшла заміж за Степана, маючи двох діток, і одразу полюбила родину чоловіка за те, що прийняли її і синочків, Петрика й Назарчика. Через два роки в них народилася донечка Марійка.
І все б добре, якби не житлове питання.
Степан – з багатодітної родини, їх аж п’ятеро. Стефа – сирота, крім якоїсь далекої родички в неї нікого немає.
Пожили трохи по знімним квартирам у райцентрі, але дуже важко фінансово було. Стефанія в декреті, прибуткової роботи для Степана в маленькому містечку годі шукати.
І ось рідний дядько Степана запропонував вихід: він забере до себе свою маму, Степанову бабусю Калину Іванівну, а вони переїдуть в її будиночок, який, щоправда, в селі. Але там працює успішне місцеве господарство, і дядько пообіцяв через хорошого знайомого влаштувати Степана туди на роботу.
Бабуся Калина вже й сама хотіла до когось із дітей по-ближче, бо важко самій. І коли старший син Володя, в якого вже повиростали всі діти, запросив її до себе, вона зраділа, погодилася.
І ось Степан зі Стефою і трьома дітками – в селі. Не одразу, але звикли, і навіть сподобалося. Свіже повітря, свої садочок і город, є, де малим побігати. За рік зробили ремонтик, батьки Степанові допомогли, чим могли.
Жити-радіти, як кажуть.
Але халепа прийшла, звідки не чекали.
Калину Іванівну дядько Володимир з дружиною наче й турботою оточили, окрему кімнату, колишню дитячу, для неї облаштували. Але щось бабусі не пішло…
Та що – не звикла старенька в квартирі. Душно їй тут, тісно, все не так. Почала проситися назад в село.
Володимир намагався пояснити, мовляв, мамо, там же будиночок невеличкий, а в них троє діток, ми ж тебе не ображаємо, піклуємося про тебе. Та бабуся знай своє гне – додому хочу і все.
А потім Калина Іванівна що собі придумала: як тільки син з невісткою на роботу – вона тихенько тупцяє на зупинку маршрутки, яка стареньких пенсіонерів безкоштовно перевозить, і їде на цілий день в своє село, прихопивши бутерброд.
Кожного дня Калина Іванівна сідає на лаву напроти свого будинку, який сама ж віддала Степанові і його родині, і до останньої вечірньої маршрутки назад в райцентр дивиться зі сльозами на своє колишнє обійстя.
Оце влаштувала їм бабуся!
Стефа виходить, запрошує у двір, до хати, бо ж від людей же соромно, а баба Калина – ні в яку.
– Я тут, Стефочко, посиджу, подивлюся на хату свою, та поїду до Володі. Ти не хвилюйся, займайся своїми справами, дітками.
Ну не заносити ж її силоміць!
Аж звикли всі до неї за пару місяців. Та скоро ж похолодає, як тоді? Закривати Володимиру бабуню в квартирі?
– Якось, та помістимося, а потім ще кімнату добудуємо до хати, – сказала, зітхнувши, Стефа Степанові.
Поїхали до дядька, забрали Калину Іванівну назад в село.
У бабусі аж здоров’я покращилося, допомагає Стефі в городі, з дітками. Картоплю почистити чи ще якісь дрібниці по господарству. Тісно, але нічого, вже он стіни шлакоблочні вигнали, скоро будинок більшим стане.
Стефа, вчитель за освітою, репетиторством займатися в селі почала, то Степану вже й легше, та й зарплата в нього в агрофірмі хороша.
Звісно, іноді Калина Іванівна дратує чимось молодих, інколи – вони її, але все одно всім добре.
– Все ж точно краще, ніж дивитися на Калину Іванівну на лавці, – говорить Стефа чоловікові, посміхаючись. – Нехай ліпше квасолю перебирає чи в квітничку порається, он який він у неї прибраний і кольоровий, всім око радує!
Автор – Альона Мірошниченко
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без згоди автора суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
