– Син два тижні тому переїхав до нас, – розповідає пенсіонерка Зоя Борисівна. – З речами… Сказав, що буде розлучатися. Спочатку ми з батьком подумали – ну, посварилися з дружиною, з ким не буває. Відійде, помиряться! Але син, здається, налаштований серйозно. Та й не в його характері це, ось так до батьків прийти з сумками. Раз вже дійшло до того, що нас втрутився, значить, це дійсно кінець…
І правда, син Зої Борисівни, Андрій, зовсім не схожий на людину, яка буде бігати туди-сюди просто так.
Людина він спокійний, небагатослівний, скупий на емоції, впевнений в собі. Дружина ж його – повна протилежність: рухлива, емоційна, вибухова.
У шлюбі прожили досить довго, років десять, але дітей, двох хлопчиків-погодок, народили зовсім недавно. Дружина Андрія, відповідно, останні роки чотири сидить в декреті, займається дітьми. Андрій працює, забезпечує сім’ю.
– Я, звичайно, не знаю, що у них там сталося, – розповідає Зоя Борисівна. – Але не здивована, чесно! Що б не сталося, це лише привід. Причина – в невістці. Це вона своїми істериками розвалила сім’ю! Я їй говорила, що цим закінчиться! Цього і слід було очікувати! Вона спокійно розмовляти з чоловіком взагалі перестала. Одні звинувачення, одні нападки, все криком! Такого ніхто не витримає…
– Зоя Борисівна, ну так не буває, щоб тільки невістка була винна в усьому… Вона геть з дітьми цілодобово, це непросто. Діти гіперактивні обоє, непрості та ще й маленькі дуже. І ночами не сплять толком і вдень спеку дають. Андрій майже не допомагає по будинку, колись йому. А зараз і зовсім вирішив, значить, життя собі спростити, кинувши сім’ю?
– Так, діти непрості, я згодна. Я з ними не справляюся, чесно кажучи. Вони слів зовсім не розуміють, біжать в різні боки, зайняти їх чимось взагалі нереально. Перший час пропонувала допомогу, але тепер туди і не лізу… Невістці все треба, щоб було по її. Цього дитині не скажи, то не дай. Що не зробиш, все не так. А сама не справляється!
– Ну ось бачите! Їй банально зараз допомога потрібна. Можливість в себе прийти… Синові вашому не йти з сім’ї треба, а допомогти дружині. Взяти на себе дітей…
– Від дітей він не відмовляється! Допомагатиме і брати участь у вихованні. Але істерики виносити не зобов’язаний! ..
А у вас немає відчуття в даній ситуації, що хлопець біжить з корабля, що тоне, злякавшись труднощів? Зрештою, темперамент дружини раніше, до народження дітей, повністю його влаштовував.
Одружився він аж ніяк не на тихій сірій мишці, а на істеричці, з якої щасливо прожив багато років і не думав розлучатися.
А тепер раптом стало нестерпно? Так значить, справа не в дружині, а в дітях. Саме від них він і біжить, їх і кидає… Раз справив дітей на світло, повинен їх виростити, по крайній мірі, до свідомого віку, років 12-14.
Так, це непросто і можливо, доведеться наступити на горло якимось своїм списку бажань. Але ж дружина так і так виносить нерви?
Адже їй не спадає на думку залишати дітей чоловікові і з’їхати до батьків?
Значить і чоловік не має право на свободу, поки діти маленькі. Повинен їх ростити і терпіти істеричку дружину, так. Сам її колись вибрав!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
