Міла Євгенівна була інтелігентною жінкою з окулярами в підлогу обличчя. Життя її від інших практично нічим не відрізнялося.
Виросла, вивчилася, вийшла заміж, народила дітей. Був правда в її житті момент, який вона згадувала з ледь зворушеним смутком посмішкою.
У педагогічному училищі у її групі був один хлопець, на фізкультурника навчався. Спалахнула між ним любов перша, незабутня.
Але настав час практики, Ваня поїхав, а Міла перевелася на заочне – мама захворіла. З того часу їхні шляхи розійшлися. Дівчина щодня чекала звістки від коханого, але її не було.
Поступово від серця відлягло, життя тривало. На роботі вона зустріла Петра, з яким розписалася та народила трьох дітей.
Чи кохала вона його? Можливо.
Повага у їхній родині точно панувала, цього було достатньо. Петро пішов із життя рано. Мила присвятила себе дітям. Син із дочкою виросли, пурхнули з дому, а вона залишилася на самоті.
Колеги по роботі натякали їй, що ще не пізно когось собі завести. Чи має вона право на це?
Соромно перед людьми, не дівчинка вже, шістдесят скоро. Та й чи потрібен їй хтось? У її віці тяжко сходиться з людиною в побуті. Ні. Вона чекатиме онуків, там знову стане потрібна.
Настав вересень. Знову розпочався навчальний рік. У їхній невеликій школі нарешті стали відбуватися хоч якісь зміни. З області їм надіслали нового директора. Весь жіночий колектив розфуфирився сьогодні, ще б пак — перше знайомство з новим директором-чоловіком.
В імпозантному літньому чоловікові Міла Євгенівна мало не з криком впізнала її Ваню, перше кохання. Вона не кинулася до нього на шию, ні. Навпаки, постаралася сховатись за спинами колег. Наступного дня з ранку отримала розпорядження прийти на килим до директора.
«Любочка, — вигукнув Іван Миколайович, як тільки вона увійшла до кабінету. Чоловік підбіг до неї: “Я тебе так чекав, Мілочко, так чекав!” – Іван мало не плакав.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
