Хочу поділитись з вами історією із свого життя.
З чоловіком ми побралися і жили в місті, в нас була своя квартира, згодом в нас народились двоє синів. Чоловік багато часу присвячував вихованню синів, тому Остап і Микола виросли справжніми мужчинами, які вміли своїми руками зробити майже все, а це і ремонтні роботи і електрика і сантехніка.
Я завжди дбала про освіту своїх хлопців, тому обидва закінчили школу з відзнаками.
Так наші сини подорослішали, створили свої сім’ї, і пішли жити окремо. Остап придбав з дружиною квартиру і переїхали жити в інше місто. Микола також переїхав далеко від нас, пішов у зяті, жив у селі на Львівщині у батьків своєї дружини.
Через відстань бачились ми дуже рідко, та вони часто телефонували мені і я знала що у них все добре.
Невдовзі мого чоловіка не стало і я залишилась сама. Важко самій, але по сусідству мала подруг, так вони трохи розраджували мене.
Десь через рік дзвінок від Миколи.
– Мамо, я купив будинок старенький у селі, і дуже хочу побудувати на його подвір’ї великий і красивий, сам, своїми руками.
А ще мій син сказав, що йому дуже потрібна моя допомога, адже вони з дружиною вирішили поїхати на заробітки разом, щоб підзаробити трохи грошей на будинок своєї мрії.
Я була потрібна їм, щоб залишитись із їхніми донечками і водити їх у школу. Ця новина додала мені сили жити далі, в мене наче знову виросли крила. Я відразу погодилась, зібрала речі, квартиру залишила на подруг і поїхала.
Хатина, яку придбав мій син, з вигляду дуже старенька, та всередині для комфортного життя він поробив усі умови, адже невідомо скільки часу займе в них будова нової оселі, а жити хочеться в комфорті.
Так мої діти поїхали, я поблагословила їх на щасливу дорогу, а сама залишилась з внучатими жити у селі.
Освоїлася я дуже швидко, адже мого сина тут усі поважають, багато кому Микола допоміг в ремонтних роботах. Всі дивувались, який він господар.
– Золоті руки в твого сина, Надю.
На господарстві син з невісткою залишили мені трохи городу, квітники і собаку, та я давала собі ради. Дівчатка дуже слухняні, трохи відставали у навчанні, та я знайшла репетиторів і ми швидко наздогнали шкільний матеріал, а ще я записала дівчат на танці і возила їх до міста.
Звісно, фінансово оплачує все мені син, адже моєї пенсії хіба що на хліб і до хліба вистачало. Я тепер зайнята і щаслива, моє життя знову набрало обертів.
Тільки лячно подумати, що буде, коли повернуться мої діти із заробіток і я знову стану нікому непотрібною. Повернусь в місто і знову буду сумувати за своїми рідними. Якби я хотіла залишитись тут назавжди, але чи не буду я їм на заваді?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
