fbpx
життєві історії
Син мій одружився в 21 рік. Я була впевнена, що нічого доброго з цього не буде, але, не перешкоджала. За рік діти ощасливили мене онучкою. Та з її появою все стало змінюватися. Одного дня Тарас прийшов до мене, і попросив його переночувати. Я коли дізналася причину, дуже засмутилася

Син мій одружився в 21 рік. Я була впевнена, що нічого доброго з цього не буде, але, не перешкоджала. За рік діти ощасливили мене онучкою. Та з її появою все стало змінюватися. Одного дня Тарас прийшов до мене, і попросив його переночувати. Я коли дізналася причину, дуже засмутилася.

Коли мій син вирішив одружитися з дівчиною на ім’я Катерина у свій 21 рік, я припускала, що цей шлюб довго не проіснує. Не тому, що мені Катя не подобалася або в мене на когось була образа. Як мудра людина, яка прожила вже не перший рік на землі, я чудово розуміла, що рідко які пари, що одружилися в молодому віці, можуть пройти через усі перешкоди, які трапляються в житті молодих. Та й до Катерини я ставилася як до доньки.

Вона дуже гарна, спокійна, мила дівчина. Що мені було ще хотіти? Як мудра свекруха, я сама вчилася у невістки чогось, а вона в мене. Відносини у нас із нею були відмінні. За рік після весілля Боженька подарував молодим донечку. Я була дуже щаслива стати бабусею у молодому віці. Та й молоді наче нормально жили.

Та тільки з появою дитини все почало швидко змінюватися. Мій син, Тарас, він трохи лінивий, і навіть у дитинстві не особливо хотів прибирати або допомагати мені на кухні. Мені доводилося постійно просити, щоб Тарас хоч щось робив. А тому не дивно, що у свої 22 роки він поводився так само. Бідолашній Катерині було дуже важко перший рік із дитиною, а Тарас й допомагати не хотів.

Говорив, щоб вона не чіпала і до мене неодноразово приходив, щоб виспатися. Дитина вдома не давала. Я сина лаяла, казала, що він повинен бути з сім’єю, повинен допомагати дружині, він же сам таке життя вибрав, але гордість Тараса нікуди не поділася.

Через чотири роки такого шлюбу Тарас з Катериною вирішили, що їм краще розійтися. Звичайно, без нервів, поділу майна та іншого. Квартира все одно була Каті. Та й Тарас зобов’язався, що платитиме певну суму аліментів щомісяця, щоб Катерина тільки не подавала на нього до суду. Звичайно, і я допомагала завжди чим могла. І бачитися з онукою рідше я не стала. Завжди ходила в гості до Каті, а вона з донькою до мене.

Минуло півтора роки і Катерина знову вийшла заміж. Я її не засуджую, вона вже була вільна жінка, мала право. Та й чому молодій, гарній і сумувати наодинці. Загалом для мене її рішення було нормальним.

Що стосується Тараса, він відразу став якимось відчуженим. Справа в тому, що новий чоловік Катерини – відомий бізнесмен у нашому місті, грошей у нього є пристойно. Це і притиснуло “его” Тараса. Одного дня він навіть мені сказав, що більше доньці не купуватиме подарунків та й взагалі перестане спілкуватися. Мовляв, навіщо він взагалі потрібний, якщо є новий, багатий батько.

Дочка ж не прийматиме дешеві його подарунки та дорогі від нового чоловіка Каті на одному рівні. Я неодноразово просила сина не робити цього. Діти люблять своїх батьків не за гроші. Але він собі думав своє. Нещодавно поїхав за кордон, із донькою взагалі спілкуватися не хоче. Дочка ж спочатку питала про тата, тепер ні. Він сам винен.

Хіба ні?

Фото ілюстративне