fbpx

Син на весіллі навіть не хотів зі мною танцювати, але прийшлося. А одразу після свята Данило почав натякати на те, щоб ми продали квартиру. Син категорично не хотів жити з Катею в нашій квартирі. А Богдан знайшов богом забуту хатинку в селі і вже який час намовляє мене на її покупку, а гроші які залишаться, до копійки віддати сину. Але річ в тім, що Данило цього не заслуговує

Моя історія кохання з Богданом була чудовою. Ми вперше побачилися в гуртожитку.

Він жив в сусідньому блоці. Перша наша зустріч відбулася, коли мене запросили на святкування першого вересня. Тоді ми зустрілися вперше і більше не розлучалися.

Після пар ми почали все частіше і частіше зустрічатися. Спочатку це було трішки ніяково, але потім я зрозуміла, що і дня не можу без Богдана. Ми гуляли в парках, ходили в театр, бували в кафе.

Було, що на літніх канікулах разом їхали поїздом в іншу область. Загалом, я не любила їхати кудись таким способом, адже для мене здавалося доволі нудною затією, але не з Богданом.

Мені здавалося, що саме з ним я зможу податися, хоч на край світу. Десь за пів року коханий зробив мені пропозицію. Це було чудово, але, на жаль, ми не мали багато грошей на весілля, тож зробили його скромно.

По роботі Богдана відправили в Чернівці. Хоч і прийшлося все залишити, але все одно подалася в слід за своїм нареченим. Там і почалося наше спільне життя.

Спочатку ми жили в сімейному гуртожитку. Думаю, не варто казати, що умови там були не з найкращих.

Але такі умови тільки спонукали нас аби працювати більше. В якийсь момент в нас двох була не одна, а дві роботи. Це був важкий період.

Ми були настільки замучені, що про дитину й мова не йшла. Одного дня, ми трішки влізли в борги, але змогли придбати квартиру.

Це була невеличка двокімнатна квартира, хоч вона була далекувато від центру, але поруч був садок і дитячий майданчик. Саме в той період ми нарешті серйозно задумалися про дитину.

Але цим мріям не судилося швидко здійснитися. Як би ми не хотіли, але нічого не виходило. В якийсь момент на підгрунті цього й стали появлятися нові “бурі”.

Далеко не один рік ми провели в спробах стати батьками, але це вийшло тільки коли мені виповнилося 31. До цього часу я майже втратила надію, але раптово дізналася, що при надії.

Синок народився здоровим і від самого народження ми оточити Данилка любов’ю.

Синок швидко виріс і попри наші старання зробити все, як найкраще, все одно не проявляв до нас прихильності. Особливо в підлітковому віці Данило став дуже закритим.

Частенько син просто закривався в кімнаті і виходив тільки аби поїсти. Я навіть не мала змоги зайти до нього і прибрати, адже тоді Данило дуже злився з того.

Коли ж син став повнолітнім то якнайшвидше переїхав від нас в гуртожиток. Син пішов вчитися в коледж і одночасно став працювати.

Ми час від часу зідзвонювалися, але розмови не тривали більше десяти хвилин та і в основному все питалася тільки я. Додому Данило ж іноді приходив, але не часто.

В нас з нам була домовленість, щоб на свята він завжди приходив. Тоді він трішки сидів за столом, а потім йшов до друзів. На той час стосунки з Данилом стали дуже холодними.

Згодом я дізналася, що син почав зустрічатися з дівчиною. Катерина була хорошою, але відчувалася її надмірна пиха. Як би там не було, але Данило не давав втручатися в своє життя. Десь у віці 28 років син зробив тій дівчині пропозицію.

На весілля збирали довго, тож не дивно, що воно відбулося тільки минулої осені. Син на весіллі навіть не хотів зі мною танцювати, але прийшлося. А одразу ж після свята Данило почав мені натякати на те, щоб ми продали квартиру.

Син категорично не хотів жити з Катею в нашій квартирі. А Богдан знайшов якусь ледве живу хату в Богом забутому селі і вже який час намовляє мене на її покупку. В хаті вічні “бурі”.

Чоловік хоче продати нашу двійку, купити в селі цю хатинку а всі решта гроші віддати сину, щоб той доклав і купив собі яку хоче.

І це все він хоче зробити для сина, який навіть раз на місяць не подзвонить сам.

Данило вже давно від нас відсторонився й до того син не хотів з нами жити. А тепер з молодою дружиною й мови про це було.

І що ви скажете? Невже треба обміняти квартиру на цю хату в селі.

Чи зробили ви б таке для дитини, яка згадує про ваше існування тільки коли їй щось треба? І взагалі що зробили б ви?

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page