Моя історія кохання з Богданом була чудовою. Ми вперше побачилися в гуртожитку.
Він жив в сусідньому блоці. Перша наша зустріч відбулася, коли мене запросили на святкування першого вересня. Тоді ми зустрілися вперше і більше не розлучалися.
Після пар ми почали все частіше і частіше зустрічатися. Спочатку це було трішки ніяково, але потім я зрозуміла, що і дня не можу без Богдана. Ми гуляли в парках, ходили в театр, бували в кафе.
Було, що на літніх канікулах разом їхали поїздом в іншу область. Загалом, я не любила їхати кудись таким способом, адже для мене здавалося доволі нудною затією, але не з Богданом.
Мені здавалося, що саме з ним я зможу податися, хоч на край світу. Десь за пів року коханий зробив мені пропозицію. Це було чудово, але, на жаль, ми не мали багато грошей на весілля, тож зробили його скромно.
По роботі Богдана відправили в Чернівці. Хоч і прийшлося все залишити, але все одно подалася в слід за своїм нареченим. Там і почалося наше спільне життя.
Спочатку ми жили в сімейному гуртожитку. Думаю, не варто казати, що умови там були не з найкращих.
Але такі умови тільки спонукали нас аби працювати більше. В якийсь момент в нас двох була не одна, а дві роботи. Це був важкий період.
Ми були настільки замучені, що про дитину й мова не йшла. Одного дня, ми трішки влізли в борги, але змогли придбати квартиру.
Це була невеличка двокімнатна квартира, хоч вона була далекувато від центру, але поруч був садок і дитячий майданчик. Саме в той період ми нарешті серйозно задумалися про дитину.
Але цим мріям не судилося швидко здійснитися. Як би ми не хотіли, але нічого не виходило. В якийсь момент на підгрунті цього й стали появлятися нові “бурі”.
Далеко не один рік ми провели в спробах стати батьками, але це вийшло тільки коли мені виповнилося 31. До цього часу я майже втратила надію, але раптово дізналася, що при надії.
Синок народився здоровим і від самого народження ми оточити Данилка любов’ю.
Синок швидко виріс і попри наші старання зробити все, як найкраще, все одно не проявляв до нас прихильності. Особливо в підлітковому віці Данило став дуже закритим.
Частенько син просто закривався в кімнаті і виходив тільки аби поїсти. Я навіть не мала змоги зайти до нього і прибрати, адже тоді Данило дуже злився з того.
Коли ж син став повнолітнім то якнайшвидше переїхав від нас в гуртожиток. Син пішов вчитися в коледж і одночасно став працювати.
Ми час від часу зідзвонювалися, але розмови не тривали більше десяти хвилин та і в основному все питалася тільки я. Додому Данило ж іноді приходив, але не часто.
В нас з нам була домовленість, щоб на свята він завжди приходив. Тоді він трішки сидів за столом, а потім йшов до друзів. На той час стосунки з Данилом стали дуже холодними.
Згодом я дізналася, що син почав зустрічатися з дівчиною. Катерина була хорошою, але відчувалася її надмірна пиха. Як би там не було, але Данило не давав втручатися в своє життя. Десь у віці 28 років син зробив тій дівчині пропозицію.
На весілля збирали довго, тож не дивно, що воно відбулося тільки минулої осені. Син на весіллі навіть не хотів зі мною танцювати, але прийшлося. А одразу ж після свята Данило почав мені натякати на те, щоб ми продали квартиру.
Син категорично не хотів жити з Катею в нашій квартирі. А Богдан знайшов якусь ледве живу хату в Богом забутому селі і вже який час намовляє мене на її покупку. В хаті вічні “бурі”.
Чоловік хоче продати нашу двійку, купити в селі цю хатинку а всі решта гроші віддати сину, щоб той доклав і купив собі яку хоче.
І це все він хоче зробити для сина, який навіть раз на місяць не подзвонить сам.
Данило вже давно від нас відсторонився й до того син не хотів з нами жити. А тепер з молодою дружиною й мови про це було.
І що ви скажете? Невже треба обміняти квартиру на цю хату в селі.
Чи зробили ви б таке для дитини, яка згадує про ваше існування тільки коли їй щось треба? І взагалі що зробили б ви?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“
Недавні записи
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну
- “Щоб їм добре було! Цим сходам!” – поскаржився якось Антон, прийшовши додому. Він був весь червоний і задиханий. А я знаю, що перед будинком у нас всього шість сходинок – шість, не двадцять і навіть не десять. – Любий мій, а скільки ти насправді важиш?, – прямо запитала я Антона. – Ну, знаєш, я вже давно не хлопчина…” – відповів він, прямуючи до ванни, а після до холодильника. Я дивилася на нього, як він плив у просторі, і мені здалося, що він якось округлився. Рад не рад Антон став на ваги
- Недавно свекруха зателефонувала, щоб до Миколая я її пофарбувала, бо вона йде на якийсь ювілей. – Як не можеш? То таке виходить, ніби ти рідній матері відмовила. Це ж твоя робота. – Так, робота, за яку я повинна отримувати гроші. А від вас і батончика за 15 гривень не отримаєш!, – не стрималася я вперше в житті. Після цього десь два дні зі мною свекруха не розмовляла, а недавно спитала, може я буду мати час дома, щоб її в порядок привести. І ви знаєте, в голові пролетіла така думка, щось та й з тим волоссям “зробити”
- До Люди я поїхала на перший поклик, бо обстановка дома зі свекрухою загострювалася. І власне, Валерій, чоловік моєї сестри, перевернув моє уявлення про сім’ю з ніг на голову. З самого ранечку він прокинувся, привів себе в порядок, приготував нам всім сніданок, кавусю і до кавусі. Після ми мило гуляли по місту. Я була під враженням. Але дома мене чекав “сюрприз”. По-перше, Олег нас навіть не зустрів. Їхали ми маршруткою, бо бензин дорогий. Але і це ще пів біди