В одній знайомій сім’ї син одружився. Трохи згодом молодята придбали квартиру та з’їхали від матері. Стали обживатися. Тільки не подобається невістці, що мати постійно до сина звертається з проханням про допомогу. Ні, не матеріальної. А у справах.
Наприклад, сходити разом у магазин, щоб привезти вибрані нею шпалери — жінка ремонт затіяла. Розетку іскристу подивитися. Шафу пересунути. Полицю повісити. І так далі. Тобто там, де сама впоратися не може.
Якщо спочатку дружина мовчала, то згодом (після народження первістка) наважилася — і почала своє обурення по телефону матері висловлювати.
Зателефонує і давай на підвищених тонах розмовляти – йому ніколи, перестаньте телефонувати, викликайте майстра, що, безкоштовну робочу силу знайшли? Так, так, саме цю фразу вона одного разу вжила.
Співрозмовниця після таких слів у сльози. Зайвих грошей у неї немає, на шиї у дітей не сидить, зрідка і їм підкидає трохи. Але на майстрів витрачатися не готова. І сторонніх додому звати не хоче.
Каже, що невже я мало добра синові зробила? Що йому дуже важко раз-два на місяць допомогти приїхати? Чи не за тридев’ять земель живе. Зате хоч зайвий раз побачимося. Люблю його.
Ситуацію розповідаю зі слів матері, тому що саме вона ділилася образою. Але чоловікові про свої розмови, мабуть, ні та, ні інша не повідомляють. Принаймні мати йому нічого не говорила.
Мені здається, що якби до сина довели зміст бесід, то він дружину насварив би. З іншого боку, кажуть, нічна зозуля все одно перекує.
А як вам здається, чи повинен син допомагати мамі? Чи нічого їй з проханнями звертатися?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
