fbpx

Син перевіз свою дружину до мене в квартиру, а сам поїхав в Чехію на заробітки. І все б нічого та Марта була при надії, а я мала їй у всьому догоджати. Я ж думала, ну рік часу і повернеться, і з’їдуть від мене, але ж ні. Олексійка він бачить лише по відео зв’язку. Але в мене вже сил з ними жити під одним дахом немає. Недавно я знов до Ігоря подзвонила, але цей цирк не закінчується!

Син перевіз свою дружину до мене в квартиру, а сам поїхав в Чехію на заробітки. І все б нічого та Марта була при надії, а я мала їй у всьому догоджати. Я ж думала, ну рік часу і повернеться, і з’їдуть від мене, але ж ні. Олексійка він бачить лише по відео зв’язку. Але в мене вже сил з ними жити під одним дахом немає. Недавно я знов до Ігоря подзвонила, але цей цирк не закінчується!

І ось мені, на схилі літ, в своїй же квартирі з чужою людиною приходиться жити. Як тільки я сина не просила, щоб повернувся з тої Чехії до нас, Ігор ні в яку.

– Мам, ну куди я поїду. Зараз такі часи важкі. Ну де я в Україні такі гроші зароблю?

Але від слів сина мені ні холодно ні жарко.

Я вже сім років живу в квартирі одна, а точніше, жила.

Чоловіка не стало, але нічого не зробиш, таке наше життя. Я ще працюю. Біля нас відкрилась аптека, де шукали прибиральницю. Ось я й подумала, що в теплі і їхати нікуди не потрібно.

Я собі дома була господинею, і пенсію маю і додатковий підробіток. Для мене хватає.

Ігор мій вдруге одружився. З першою дружиною не склалося. Віра не могла подарувати йому дитинку, ось на цьому ґрунті і почались в них непорозуміння.

Син зі мною майже не жив. Все він їздив в різні міста, Ігор хороший будівельник. На біленьку і не дивиться, і руки з правильного місця ростуть, а таких в наш час цінують.

В Хмельницькій області він і зустрів свою другу дружину.

Після скромного весілля стали вони жити в нашому містечку. Орендували молоді квартиру. В мене вони нічого не просили, а я сильно і не просилася, бо нема з чого.

Спершу вони вдвох працювали і їм вистачало на життя і за оренду платити, але десь через пів року невістку розрахували з роботи, і в самого Ігоря почались з роботою перебої.

Грошей не вистачало. Марта на будь-що не погоджувалася, вона ж принцеса, їй подавай як не директора, то його зама.

Все закінчилося тим, що одного дня вони двоє постали на моєму порозі.

– Мам, мене друг кличе з собою в Чехію. Є можливість гарно заробити. За рік часу може і на перший внесок іпотеки наскладаю. А Марта нехай в тебе поживе. І тобі так скучно не буде, і їй веселіше.

А пізніше я дізналася, що невістка при надії. Ну куди я відпущу її в такому стані? Прийшлось погоджуватися, хоча квартира в мене хоч і двокімнатна, але одна кімната прохідна.

Поселила я її в прохідну, бо в моїй вже все під мене підлаштоване і ліжко велике, його ніхто двигати не буде.

Робити нічого Марта не могла, а точніше, не хотіла. Єдине, де її спина не тягнула, так це по магазинах літати після того, як Ігор переводив їй гроші. Свати мої з села, дочці нічим не допомагали, та й живуть вони в іншій області. Я їх бачила перший і останній раз на весіллі дітей.

Я звикла до чистоти, я хочу спокою. Але його в мене немає.

В Ігоря і Марти народився син, але Ігор його бачив лише по відео зв’язку.

Приїжджати він не планує, бо після не виїде.

– Мам, для дитини треба гроші, а де я їх в Україні зароблю.

Ось вже більше двох років і гарує там, а я з невісткою няньчуся і з онуком.

Все щось Марті не подобається. То я дверима гупну, коли Олексійко спить, то приготую не те, що вона б хотіла.

Якщо чесно, то я сама сказала Марті, що сама буду їжу готувати. Ще на початках вона пробувала готувати, так це і їжею не назвеш. Краще я на годинку раніше стану і все встигну ще до роботи зварити.

Ми не сперечаємось, але напруга між нами зростає. Просто мені ніхто гроші не дає. Все, що Ігор висилає, тратить Марта на себе любиму і на онука. Я всі зароблені гроші трачу на їжу і комунальні. Марта лише в холодний період допомагає комунальні оплачувати, бо я не витягую, опалення досить дороге.

Я одного разу натякнула Ігорю, щоб або повертався, або ж нехай Марта шукає собі житло в оренду. Але вони й не думають.

– Ну куди вона з малою дитиною? Мам, постав себе на її місце!

Я то ставлю, але мій терпець вже уривається. Я хочу спокійно доживати свою старість, а не думати кожного дня, що б такого приготувати, щоб Марті догодити.

В село до батьків вона не хоче, бо це не умови для маленької дитина, а ось на моїй шиї сидіти в сам раз.

Що мені говорити сину? Як дати зрозуміти молодим, що мені це не подобається? Просто я не хочу, щоб вони на мене ображалися…

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page