fbpx

Син вчора привіз свою міську дівчину до нас знайомитися, вони збираються одружуватися. Але я сказала – ні – і крапка, бо ніякого спадку йому не буде! Мені така фіфа і даром не потрібна! Я живу в маленькому селі поміж гір на Прикарпатті, тримаю дві корівки, вони мене й годують, ще й сир продаю. Плачу третій день, очі не просихають

Син вчора привіз свою міську дівчину до нас знайомитися, вони збираються одружуватися. Але я сказала – ні – і крапка, бо ніякого спадку йому не буде! Мені така фіфа і даром не потрібна!

Я живу в маленькому селі поміж гір на Прикарпатті, тримаю дві корівки, вони мене й годують, ще й сир продаю, з того й живу.

Свого єдиного сина Олега я народила досить пізно, у 36 років. Згадую, які ми з чоловіком були щасливі, коли небо нам нарешті послало синочка! Ми вклали у нього всю душу й любов.

У нас в селі немає нормальної роботи, тому і доглядала господарство – огород і корів, а чоловік мотався на заробітки в Європу: то на будівництві працював, то водієм. А гроші, які заробляв, ми вкладали в будинок і відкладали сину на майбутнє. Зробили саме для Олега в будинку всі зручності, пробурили свердловину і завели воду – старалися як могли.

Ми все робили, щоб син все мав і ні в чому не потребував, щоб і їв смачно й гарно, і вдягався, і мав все необхідне – компʼютер, телефони.

Олег ріс і радував нас, все встигав – і навчався добре, і дома нам допомагав, а потім вступив до університету у Франківську. 6 років навчався, їздив додому на вихідні й свята. А потім не стало мого чоловіка, і я сказала сину, що все, що ми нажили, залишиться йому, тому він має бувати вдома якомога частіше.

Олег же тоді відповів, що має роботу в місті, але по можливості моє прохання намагатиметься виконувати. Так минули кілька років, син у місті, а я в селі зі своїми корівками. Але я строго сказала Олегу, що вже старію, тому він, коли надумає одружитися, невістку має привести до нас у будинок і жити тут, зі мною.

І ось цей день настав  – Олег подзвонив і сказав, що привезе познайомити зі мною свою наречену Настю. Я дуже зраділа, адже сину вже 32 роки, давно пора дружину й діток мати! Тому я одразу почала готуватися, прибрала, смаколиків наготувала. Але дарма старалася, як виявилося.

Настя ця до моїх страв, сиру домашнього й не притронулась. Їла те, що вони з собою привезли – піцу й суші. Після обіду сіла біля вікна з видом на гору, дістала набір для манікюру й просиділа там весь час, поки син мені трохи по господарству допомагав.

У якийсь момент я відвела Олега в дальню кімнату і сказала, що більше цю пані в себе в хаті бачити більше не хочу. І що якщо він з нею одружиться – не залишу йому будинок, а відпишу племінниці Оленці, яка тут в селі живе і допомагає мені іноді, бо така невістка-нероба як його Настя мені не треба й даром.

Але Олег сказав, що в такому разі і будинок йому не треба, вони сіли й поїхали, він навіть не дзвонив відтоді, а я вже три дні плачу. Добре, що чоловіка вже немає і він не бачить, якого ми сина виростили – невдячного і зарозумілого.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page