Син вимагає у мене гроші на дрібні кишенькові витрати. Навіть не знаю, як реагувати, адже він ще дитина. А поговорила зі знайомими, приятельками – у них це заведено в родинах. Я працюю, зарплата середнього розміру, 12 тисяч гривень. Виходить, я погана мати?
Синові Сашкові всього 11 років, самий початок перехідного періоду. Хлопчик у нвс успішний і тямущий – в школі відмінник, на спорт ходить, англійською займається. Вдома допомагає в разі потреби, без особливого бажання, правда, але й так добре.
Я працюю, зарплата середнього розміру, 12 тисяч гривень. Чоловік працює, зарплата вища середньої, але з огляду на те, що ми робимо ремонт в квартирі, та й машину поміняти пора б, бо стара іржавіє вже ледь не до дірок, – то грошей у нас не так вже й багато. Тобто живемо непогано в принципі, на середньому такому рівні, у відпустку їздимо щороку, хоч і не Мальдіви, а більше по Україні, Туреччина або Єгипет.
А тепер про суть проблеми: син, чим старшим стає, тим більше вимагає грошей. Зараз камінь спотикання в нашій родині – кишенькові витрати. Він у свої 11 років хоче мати 100 гривень в день на кишенькові витрати.
І це при тому, що гуртки, харчування, проїзд, телефон я оплачую йому окремо. І зверху щодня 100 гривень!
Витрачає він їх то на відеоігри (в його розпорядженні вдома є особистий комп’ютер, то на чіпси-лимонади, то «вдома я не хочу їсти суп, картоплю, котлети, я піду, пообідаю з друзями в піцерію!».
У нас і так великі витрати на ремонт, мені накладно оплачувати такі його примхи. Чоловік взагалі проти, говорить, що 20 гривень на денб цілком достатньо. Крім того, які ж суми він буде просити тоді в 15 років? Я повинна буду всю свою зарплату віддавати йому на кишенькові витрати?
Йдемо в магазин за речами, він вибирає собі хай не найдорожчу пайту, але в той же час, зовсім не озираючись на ціни, йому ніби байдуже, скільки коштує та чи інша річ, каже: «Мені подобається – купуйте!».
Можливо, ми самі йогго так виховали, бо з дитинства ні в чому не обмежували, не відмовляли, а тепер намагаємося привити фінансову культуру і розуміння того, що гроші з неба не падають.
Суть моєї історії ось в чому: як прищепити поки ще дитині правильне ставлення до грошей? І я, і чоловік з ним розмовляли, пояснювали, що ми не сім’я мільйонерів, що мені теж хочеться відпочивати на тропічних островах, а не в Туреччині, але він ніби не чує. Приводила в приклад більш бідні сім’ї, де діти взагалі один за одним одяг доношують, а у відповідь – “Ось у мене в класі є Андрій (син заможних батьків), так у нього все є і йому по 200 гривень на день дають! А ви мені що, не можете “сотню” дати? У вас же є, я знаю.”
Пояснювала синові структуру сімейного бюджету, звідки гроші беруться, на що витрачаються. Марно все.
Може, він ще просто малий, щоб це все зрозуміти. Я хочу – і хоч ти трісни. Нещодавно з дому пропала 1000 гривень. Ні я, ні чоловік не брали, висновок очевидний… Мене це лякає, а як виправити ситуацію – не знаю.
Та якщо все так і залишити, простити синові – я переконана, що ситуація з часом погіршиться.
Автор: Ірина
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
