Сина Артема я виховувала сама, намагалася, щоб у нього все було. Вивчила, на ноги, можна сказати, поставила.
Чоловік мій давно кинув мене, тепер навіть не знаю, де він. Нелегко мені довелося з огляду на час, коли ми жили. Тепер він подорослішав.
Хоч би як я його любила і не намагалася, але поступово Артем почав від мене віддалятися: все-таки чоловік, який хоче бути самостійним. Хоч я й робила все, щоб він у мені бачив не тільки маму, а й справжнього друга, він все ж таки вирішив жити по-своєму.
І ось 5 місяців тому я раптом дізналася, що він зустрічається з жінкою, яка старша за нього на 7 років. Олена вдова, її чоловік був захисником, у неї двоє дітей, майже підлітки.
Йому двадцять три, а їй тридцять, має двох своїх дітей, синів. Навела я довідки та дізналася, що панночка ніде не працює, живе на допомогу, яку надає держава. Ну і мій синочок, мабуть, теж вже їм якось допомагає.
Я, може, нічого б і не дізналася, якби Артем не сказав, що вона чекає на дитину вже і від нього!
Хоча я й була проти, вони одружилися два місяці тому і без моєї згоди. Весілля не робили, просто пішли і розписалися. Що поробиш? Довелося мені з цим миритись.
Потроху почала запрошувати їх у гості. Не можу ж я показати, що відмовилася від власного сина, бо він вчинив не так, як мені хотілося б.
Познайомилася з нею: чиста, охайна, дуже мила дівчина. Діти чисті, доглянуті, син теж, дивлюся, набрав трохи на сімейних харчах. Тобто видно, що вона непогана господиня і домашнім побутом займається постійно – всі одягнені, чисті, ситі і здорові.
І, звичайно, я рада тому, що тепер стала бабусею і в мене з’явиться онучок.
Єдине, що мене засмучує, то це її діти. Якісь нестримні, галасливі. З усього видно, що я їм теж не до вподоби. Якась чужа тітка.
Одного разу питання торкнулося житлоплощі. Син запитав мене, чи не могли б поміняти квартири. Але тут ось у чому річ: у мене окрема двокімнатна квартира, а вони живуть у малосімейці із спільною кухнею та санвузлом ще з однією родиною.
Власне, він тому й прийшов до мене із цією проблемою. Тісно, мовляв. Я в душі, власне, і не проти, мені багато не потрібно. Малосімейка від моєї роботи, до речі, недалеко.
Але думка про те, що у моїй квартирі житимуть чиїсь чужі діти мене не влаштовує. Якби всі онуки були моїми, я ні секунди не сумнівалася б. А так не хочу їх пускати.
так і сказада Артему, нехай орендують щось більше або беруть іпотеку, хай викручуються. Син сам вибрав цей варіант, хай справляється! Чи я не права?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
