fbpx
життєві історії
Сина після його вчинку я прогнала, і бачити Романа не бажаю. Тепер нехай мені і дружині хоч в ноги кланяється, я свого рішення не поміняю. Якби мені хтось тоді, коли він маленький був, сказав, що він, як і батько, покине дружину з малесенькою дитиною, не повірила б. Я його виховувала так, щоб поважав жінок, і підтримував, щоб йому це не коштувало. Яблуко від яблуні не далеко падає, і це істинна правда

Сина після його вчинку я прогнала, і бачити Романа не бажаю. Тепер нехай мені і дружині хоч в ноги кланяється, я свого рішення не поміняю. Якби мені хтось тоді, коли він маленький був, сказав, що він, як і батько, покине дружину з малесенькою дитиною, не повірила б. Я його виховувала так, щоб поважав жінок, і підтримував, щоб йому це не коштувало. Яблуко від яблуні не далеко падає, і це істинна правда.

У молодості я не раз чула історії про слабких чоловіків, які тільки відчувши труднощі, одразу кидають свою сім’ю з дитиною і біжать у “кущі”. Але чомусь мені здавалося, що в мене такого точно не буде. Я ж розумна жінка, виберу собі чоловіка, що треба і житиму з ним щасливо, подарую йому кілька дітей.

Але чи знаєте, що я зрозуміла за роки свого життя? Жінки надто сліпі у своїй любові до чоловіка. Як тільки чоловік починає дарувати жінці неймовірні емоції, вона відразу забуває про все і тривожні дзвіночки його поведінки більше не чує. Так сталось у мене.

Вийшла заміж у 25 років за військового. Думала, ну мужик буде мужиком – армія повинна була його виховати. Емоції дарував мені неймовірні, я його так любила, що готова була заради нього на все. Так він підібрав ключик до мого серця.

Потім народився наш син, 90-ті важкі роки. Що принесе зарплату, за один день її й вже немає. А що, купити продукти, необхідне сину, комуналку заплатити. Добре, хоч житло мені лишилося від бабусі. Так поживши рік з нами, чоловік боягуз втік, як той зляканий звір від нас. Втомився він тягнути на собі все, вирішив, що йому жити буде краще. Це вже через роки я дізналася, що поки він був зі мною у стосунках, крутив “шури-мури” ще з якимись дамами.

Я залишилася одна із сином на руках. Не розповідатиму, як нам було важко, це і так зрозуміло, тим більше в ті роки. Але ми якось вистояли. Романа я виховувала так, щоб він поважав жіночу стать, поважав свій вибір, який колись зробить, адже сім’я — це відповідальність і чоловік повинен це розуміти. Мені здавалося, що мій Роман дитина що треба, що все зрозумів і ніколи дружину свою не скривдить. Але, мабуть, гени є гени і від кого привела на світ сина – такого ж і одержуй.

У 21 рік Роман прийшов додому з дівчиною на ім’я Маруся. Їй 20 років, вона сирота. Сказав, що одружуватиметься. Я кілька разів перепитала його, чи зможе він утримувати дружину та дитину, яка скоро з’явиться на світ, Маруся була при надії. Він мені стверджував, що дружину любить, завжди їй буде вірний і все буде добре.

Ну гаразд, я повірила, молоді винайняли квартиру, Маруся мені дуже подобалася. Тиха, спокійна, мене мамою називала, приходила мені допомагати, що треба. Народився у Романа теж син, назвали Микитою, як діда. Синові було всього пів року, як Роман прийшов до мене і сказав, що з Марусею подав на розлучення.

В нього інша. В мене не було слів, одні емоції. Як Роман смів, як він смів так вчинити, як його батько? Кинути дитину, покинути дружину сироту. Розуму незбагненно. Сина я вигнала, тим часом зателефонувала Марусі та сказала, щоб вона з дитиною переїхала до мене. Тепер вони моя сім’я, Маруся мені як дочка. Сина бачити більше не хочу. Він точна копія свого татуся. Тьху.

Фото ілюстративне