Синку, 6 ранку, що ти на кухні робиш??? — не повірила я своїм очам, коли вийшла зі спальні вмиватися.
— Та вареники ліниві ліплю, Катя і діти їх дуже люблять у вихідні снідати.
Приїхала вчора з ночівлею до сина Марка і невістки Каті — побачити онуків, у Києві в неділю прогулятися по магазинах.
І ось таке побачила сьогодні на кухні: замість того щоб відпочивати, мій син стоїть біля плити о шостій ранку!
Я такий розбір польотів влаштувала!
— Катя що, спить?! — питаю Марка, руки в боки, голос суворий.
— Спить, мам, пізно лягла, з дітьми возилася, — Марко навіть не обернувся, зосереджено перемішував щось у мисці.
— А ти, значить, устав, щоб їй догодити? Ти ж працюєш! Тобі спати треба, відпочивати!
— Мамо, я сам вирішую, що робити.
Але я вже закипіла. Ось так завжди! Марко тягне все на собі, а Катя тільки крутиться перед дзеркалом та в соцмережах сидить!
Я й раніше помічала: мій син готує, миє посуд, дітей укладає, поки його дружина нібито “втомилася”. Але щоб ось так — зрання вставати й вареники ліпити!
Я рішуче попрямувала в спальню, де Катя тихенько сопіла, загорнувшись у ковдру.
Відразу стала відсувати штори, впускаючи сонячне світло.
— Вставай, Катерино! Давай-но поговоримо!
Катя розплющила очі, зітхнула й потягнулася.
— Ой, мамо, доброго ранку. Щось сталося?
— Сталося?! Чоловік твій з самого ранку на кухні вовтузиться! Ліниві вареники ліпить! Це ж як так?!
Вона сонно посміхнулася:
— Ну так, він завжди на вихідних готує сніданок. Каже, що їм подобається для нас готувати.
Мене ледь не підкинуло.
— Подобається?! Він у мене інженер, серйозною справою займається, працює багато! А ти що? Вихідний, встала б раненько і сама щось приготувала!
Катя сіла, потерла очі.
— Ольго Петрівно, я з малими до другої ночі сиділа. Софійка плакала, щось снилося неприємне. А потім Данило закопався в ліжку, мало не впав. Марко казав, що хоче зробити нам сніданок, бо це наша сімейна традиція.
— Яка ще традиція?! — я ледве стримувала роздратування. — Не жалієш ти мого сина!
Катя зітхнула:
— Мамо, просто ми так живемо. Марко хоче це робити. І для мене це цінно.
— А ти? Що ти робиш для нього?
— Я? Я теж готую, і прибираю, і дітьми займаюся. Просто в нас партнерство. А не так, як колись було.
Я хотіла сказати ще щось, але тут у дверях з’явився Марко.
— Мам, досить. Це моє життя, і я не бачу проблеми.
Мені стало трохи ніяково. Він виглядав щасливим. Катя теж. І діти їхні бігають по квартирі, радісні, догори дриґом.
А може, я справді не права? Світ змінився, сім’ї тепер будуються не так, як у нас було.
Але все ж таки — як ви думаєте, невістка не зловживає добротою мого сина?
Чи це просто сучасні відносини, і мені треба змиритися?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
