“Синку, я хоч уже й на пенсії, але все ще пам’ятаю, що перша та друга групи не можуть дати третю, ну ніяк…”
Розмова відбулася за кілька подій до того, що сталося. Тоді друг сказав мені, що Вероніка народила сина, як дві краплі води схожого на мене. Але я не надав цьому значення. Вероніка була на той час досить вітряною, мало від кого могла народити. Принаймні, саме тоді мені так здавалося.
Після закінчення університету я вирушив у Польщу до дядька. Він знайшов мені роботу, влаштував туди. Там досить пристойно платили, а мені ці гроші були необхідні, тому що вдома підростала молодша сестра, батькам треба було допомагати, та й своє життя потихеньку облаштовувати.
Саме тут я й познайомилася з Інною. Мені вона здалася цікавою дівчиною, яка могла б скласти мені компанію, тому я запросив її переїхати до мене. Незабаром вона повідомила про свій делікатний стан. Я був щасливий, тому дзвінок друга вибив мене з колії. Він дзвонив, щоб розповісти про те, що син Вероніки дуже схожий на мене. Ми з ним тоді поговорили, я розповів про те, що Інна при надії, і мені немає діла до Вероніки.
Скоро у нас з Інною народилася дівчинка, вродлива, але зовсім не схожа на мене. В цей час у мені зародилися підозри, але впевнене Іннине «вся в діда пішла», все ж таки заспокоювало мене. А потім все йшло своєю чергою – звичайні батьківські турботи. І тільки дзвінок від мами ввів мене у ступор…
Батька не стало, треба було приїхати додому терміново. Я швидко зібрав речі і вирішив зайнятися цим на повну – поїхати додому, взяти на себе клопоти і підтримати маму разом із сестрою. Інну я теж кликав із собою, але вона якось дивно відмовлялася, знаходила мільйон причин. А я не звертав уваги на все це, занурюючись у свої переживання з головою.
Я приїхав додому, після прощання з татом цілий місяць був з мамою, їй була потрібна підтримка, необхідність бути поруч з близькими. Мама наполягала на тому, щоб я повертався додому, зі своєю дівчиною та дитиною. Я задумався про це, але не знав, як саме Інна відреагує на таку пропозицію. Проте вирішив показати альбом із фотографіями своєї доньки.
Цю дивну зовнішність помітила і сама мама. Вона була впевнена, що дівчинка не має жодних спільних рис навіть зі мною маленьким. На що я відповів ту саму фразу, яку колись сказала мені сама Інна. Мама на це лише засумнівалася ще дужче, але варто було їй відкрити наступну сторінку, як випав якийсь листочок. Це виявився витяг з лікарні. І тут мама моя каже:
— Сину, я, звичайно, вже сім років на пенсії, але ще пам’ятаю, що перша та друга групи третю не можуть дати, ну ніяк.
Мої сумніви розсипалися на очах, вимальовуючи вже злагоджену картинку. Ось чому вона хотіла так швидко переїхати, чому дівчинка народилася за сім місяців! І я майже не здивувався, коли попросив дядька подивитися квартиру, а вона виявилася порожньою. Ось так легко Інна обчистила мене. І я досі не розумію, яка була причина цієї поведінки…
Я повернувся додому, знайшов квартиру та роботу, потихеньку повертався до нормального життя. Нікому не довіряв, нікому не давав зазирнути у своє серце. Одного разу, коли я повертався додому, то побачив, як два хлопці мало не в бійку лізуть. Вже хотів підійти до них і розняти, але мене випередила дівчина, яка виявилася вже знайомою мені Веронікою, а один з хлопчиків – моя викапана копія. Отоді я й дізнався, що в мене є син. Я довго усвідомлював це, потім почав відвідувати їх, а згодом і зробив пропозицію Вероніці. Я її кохаю!
З сином я порозумів швидко, ми багато часу проводимо разом. Та й мама моя не натішиться на онука. А нещодавно моя дружина поділилася зі мною, що в нас із нею будуть скоро ще й двійнята! Ще ніколи я не почував себе таким щасливим! Все у житті – на краще!
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
