Коли Ігор повернувся з армії, то не довго холостякував. Він з радістю дивився на друзів, які вже няньчились з дітками і щасливі бігли після роботи додому, щоб обійняти найдорожчих людей.
Леся жила на сусідній вулиці. Маленька, тендітна білявка одразу припала до серця Ігорю. Вони часто зустрічалися, гуляли біля річки, Ігор кожного разу дарував дівчині квіти, а вона затамувавши подих, вже чекала від нього пропозиції руки й серця.
Одного травневого дня таки дочекалася. Ігор був, ще той романтик. Організував для коханої незабутнє освідчення. Вона не задумавшись ні на хвилинку, сказала – так!
Чоловік виріс в багатодітній родині, і для нього діти, це неймовірне щастя.
– Лесуню, ти скільки діточок хочеш?
– Скільки Боженька дасть, – не сміливо відповідала дівчина.
Після весілля Ігор з Лесею жили, як годиться, кожній люблячій сім’ї. Він працював в колгоспі. Леся працювала в шкільній бібліотеці. До неї часто прибігали діти, а вона милувалася ними, а прийшовши додому, просила у Господа – своїх.
Час безжально проминав, а їхня найбільша мрія таки не здійснювалась.
– А ви бачили Ігора Петровича? Вчора зустрілась випадково в нашому магазині. Зчорнів від горя.
– Якого горя? Ти про що, Марічко?
– Як, ти не розумієш? Він ж так дітей хоче, а наша Леська таки не може його ощасливити. Всі про це говорять.
Леся від випадкової розмови мало не зомліла.
– Як зчорнів? Він ніколи мені й словом не дорікнув. Я чудова господиня, в хаті завжди напечено, наварено. Любить мене, як і раніше. Невже я б за стільки років спільного життя, не побачила, що йому дуже важко. Хоча… можливо, я й не права. Знаю, як він діточок любить… та що робити, якщо Боженька не дає?
Леся вже більше придивлялася до свого коханого Ігора, і все частіше в його очах вона ловила смуток.
– А що ж я повинна зробити? Ще після першого року подружнього життя я повністю обстежилася – здорова, впевнено сказав лікар. А сам Ігор відмовлявся від подібного роду обстеження, і жодні вмовляння не допомагали.
– Я цілком здоровий. Ти, он, глянь на моїх братів, сестер, ніхто з цим проблем не мав, і в мене немає, – впевнено відповідав чоловік.
Подружки Лесю вже давно просили “скочити в гречку”, та та навіть чути цього не хотіла. Дуже сильно вона любила свого Ігорчика.
Минули літні канікули. Дітвора з радістю бігла з рюкзачками в школу, а Леся лише скоса поглядала на таких чарівних першокласників, і зі сльозами на очах йшла в свою, таку рідну бібліотеку, що знаходилась поруч зі школою.
Одного дня, йдучи на роботу, вона зустрілася з чоловіком.
– Дивно. Звідки в нашому селі такий красень взявся, – міркувала Леся. І сама не розуміючи як, завела з ним розмову. Виявляється це був новий вчитель біології, який приїжджав до них з райцентру.
– Мене Антон звати, а вас?
– А я Леся. В бібліотеці працюю, і дуже люблю свою роботу.
– Як чудово. Після роботи зайду, можливо, якусь книжечку підшукаю. Я, до речі, мелодрами люблю, хоча це і смішно, але правда.
– Чому смішно? В кожного свої вподобання, і це треба поважати.
Так і почались їх зустрічі. Спершу вони мило спілкувалися. Леся розповідала про їх звичаї, традиції. Все було наче в романі, які так полюбляв Антон. Одного дня вони таки зблизились. Лесі було дуже соромно. Вона більше життя любила свого Ігорчика, а тут таке натворила…
Наступної зустрічі в них не було. Леся дала зрозуміти Антону, що це була помилка, яка в жодному разі не може повторитися.
А вже через місяць Леся зрозуміла, що носить під серцем дитя, таке бажане щастячко, на яке вони так довго чекали.
– Ігорчику, любий мій, ми на це заслужили, як ніхто інший. Ми пройшли такі випробування, але найголовніше те, що ми разом. Ти станеш татом, чуєш ТАТОМ, – на всю хату вигукувала щаслива Леся.
Синочок народився здоровий. Ігор був на сьомому небі від щастя. А сама Леся вдивлялася в біленьке личко Устима, вишукуючи хоч якусь схожість з її коханим Ігорем, в надії, що це таки його син. Але розумом розуміла, що це не так.
Леся, поважала чоловіка, і не стала принижувати його правдою. Вони щасливі, а це найголовніше.
На кінець історії напишу, що прожили вони в мирі та злагоді, ще багато багато років. А Устим зробив їх найщасливішими бабусею та дідусем.
Виявляється, цей день не був помилкою…
Передрук суворо заборонений!
Фото ілюстративне – freepik
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
