– Синок, поки ти не влаштувався на роботу, то приходь о другій половині дня поїсти до мене. Сніданок якось вже самі думайте з чого готувати. Просто я не збираюся ще й твою дружину і дітей на свою пенсію тягти, – сказала Віра Василівна Петру, та так, щоб я все почула.
Я в батьків пізня дитина. Батькові було за п’ятдесят, а мамі за сорок.
Батька вже давно немає з нами, ну а мама, дякувати Богу, живе в своїй хатинці в селі.
Раніше я її провідувала, особливо коли вони були молодші і тримали господарство і садили багато городів. Я допомагала, бо жила найближче. Сестри і брати, а всіх нас було п’ятеро, роз’їхалися хто куди.
Заміж я вийшла, не за того, кого потрібно було.
Петро рахувався багачем, бо мав і “дев’ятку” і квартиру, хоч жив до весілля з мамою.
Заміж я вийшла рано, мені ледь вісімнадцять виповнилося. Освіти я ніякої не мала. Петро ж мав закінчене училище і працював автослюсарем.
Жити ми пішли окремо. Все в перший час було добре, хоча я й не до кінця розуміла, як має бути те – добре.
На світ з’явилась перша донечка, хворобливою була, багато я з нею наїздилася, Петро до цього не пхався.
– Ти мама, ти і займайся!
Свекруха хвалила сина і казала, щоб мені сильно не догоджав, бо на голову сяде.
Ще чотирьох років Даринці не виповнилося, як на світ з’явилася Мартуся.
Гроші просто лилися рікою. Я не вибаглива жінка і могла в одних чоботах по три роки ходити. Чоловік був скупенький щодо цього.
Але коли одного дня він втратив роботу, а в місто, що за сімдесят кілометрів від нас їздити не хотів, ми відчули, як це важко жити.
Моя мама нам нічим не допомагала, а ось мама Петра почала захищати синочка.
– Ти і так багато років сім’ю забезпечував. Нехай твоя благовірна вже на роботу виходить. Марту вже можна в ясля відавати.
Але які ясля, як їй навіть двох років не було.
Спершу свекруха нам якісь гроші підкидала, щоб хоч на хліб і молоко було, а згодом передумала.
Петро мав якісь заробітки, але на сім’ю з двома дітьми цього було мало.
– Я собі так подумала, що не буду я вам гроші давати і готову їжу приносити. Ти, Петрику, приходь до мене на вечерю, бо чоловік повинен бути ситим. А Тамара нехай думає чим себе і дітей накормити. Нехай і її мама підключається. Не все я вас буду на своїй шиї тягнути.
Після цього я і переїхала з дітьми жити до мами, а згодом подала на розлучення.
Не з чуток знаю, що Петро скотився в “яму”. В нього друзі в пріоритеті, а мама, щоб цього всього не бачити, йде з дому.
Не раз мені казали, що бачили її на ринку, де старі речі перепродують. Мабуть, не хватає для синочка, ось і продає все з дому.
Дожилася…
Автор – Карамелька
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
