Синок, тобі лише 23, ну про яку любов ти говориш? Я перу тобі шкарпетки, готую на сніданок улюблену яєшню, буджу, врешті-решт, на роботу. Чим я буду займатися, якщо в домі буде ще й Василина твоя? Не дай Боже! – Я зроблю все, щоб вони разом не були. Рано все це, дуже рано. Декілька років тому в такій же ситуації я “втратила” доньку, з якою не розмовляю до сьогодні. Їй, бачте, заміж захотілося!
Трохи більше місяця тому моє життя перевернулось з ніг на голову – у мого сина Любомира з’явилася дівчина. Не розумію, навіщо вона йому потрібна? Адже я прибираю і їсти йому готую, буджу вранці на роботу і “гальмую” на посиденьках з друзями. Йому ж двадцять три, і він у мене ще зовсім не дитина.
Після того, як у Любомира з’явилася ця дівиця, його поведінка сильно змінилася. Його вічно не буває вдома, а ще він почав замикатися у своїй кімнаті та пропадати вечорами. Я спершу подумала, що у нього виникли якісь проблеми. Може він зв’язався не з хорошою компанією?
Я хотіла викликати сина на відверту розмову і почала ставити йому запитання, а він почав відмовлятися і переконувати мене в тому, що все гаразд.
– Синку, ти ж знаєш, що після того, як не стало батька ти моя єдина надія. Я ж зовсім одна. Мені навіть увечері поговорити нема з ким, але ти останнім часом став зовсім чужим.
– Мамуль, я йду пограти з друзями у волейбол, але я більше не кидатиму тебе так часто і надовго.
Я була не проти волейболу, але я відчувала, що Любомир щось від мене приховує.
Мені сусідка сказала, що, може, у сина з’явилася дівчина, бо він у мене хлопець видний, дуже гарний і серйозний.
Я знизала плечима. Та хіба можна таку дивину думати на дитину, адже йому лише двадцять три. Навіщо йому якась дівчина, якщо він має мене, свою рідну матусю. У його віці ще рано про це думати, у нього для кохання ще багато часу.
Однак сусідка кинула зернинку сумнівів у мою душу, і я почала вже жалкувати, що їй довірилася. З того дня я влаштувала за сином стеження. Я під приводом того, що пішла гуляти я почала пильнувати свого хлопчика: я дивилася куди він пішов і з ким гуляє.
Однак щось насправді пішло не так, тому що він почав більш ретельно ставитися до свого зовнішнього вигляду. Любомир йшов на тренування і повертався ближче десятої вечора. А у вихідні дні ще гірше: він приходив уже за північ. На всі запитання відповідав, що просто засидівся у друга у гостях.
Я знову влаштувала йому допит, я бачила, що Любомир почувається ніяково. З того дня я почала йому дзвонити і говорити, що дуже погано почуваюся, після того, як він йшов з дому. Мені тоді насправді було погано. Якось, коли я вкотре зателефонувала синові, він мені сказав, щоб я перестала влаштовувати театр і що він вже зовсім доросла людина, яка може обходитися без матері.
Я після цих його слів кілька днів із ним не розмовляла, мені так було прикро. Любомир сказав мені правду лише за рік. Він зізнався, що зустрів дівчину, яку звуть Василина і більше не збирається обманювати мене. Потім син сказав, що, незважаючи на те, що він мене любить і я для нього найважливіша жінка, він хоче з цією Василиною збудувати стосунки, а може навіть жити з нею.
Я більше не могла слухати все це марення і запитала:
– Невже тобі так погано зі мною? Я не розумію, навіщо вона тобі потрібна?
– Мамо, ти зрозумій, що я вже дорослий і хочу жити своїм життям! – відповів мені син.
Я не розуміла, що відбувається, і ми із сином деякий час не розмовляли. Увечері він прийшов і сів поряд зі мною. Я сподівалася, що він скаже, що він залишив Василину, але він почав з того, що я йому дуже потрібна і що він мене дуже любить, а потім видав:
– Я пам’ятаю, скільки образи тобі завдала моя старша сестра, але я тоді нічого не розумів через свій вік, а тому я був на твоєму боці. Але найгірше в тому, що ти прагнеш ізолювати нас від світу. Мама ніколи не мала друзів, і ми не спілкуємося ні з ким із рідні. Я вже давно дорослий чоловік, який не потребує того, щоб йому витирали носа. Я став самостійним і зустрічаюся з прекрасною дівчиною, яку ти ще до знайомства незлюбила. Мам, не треба змушувати мене вибирати між тобою та нею – це не правильно!
– Але ти все одно вибрав би мене! – сказала я.
– Це неприродно змушувати мене вибирати! Василина ніколи б так не вчинила зі мною!
– Мені не дуже добре! Відкрий вікно!
– Мамо, припини! Це вже не жарти!
Він обернувся і вийшов. А я лишилася сама. Я не знала, як мені жити далі! Невже він це все серйозно говорив?
Я точно знала, що ця Василина просто запудрила моєму хлопчику голову. Я вирішила, що покличу її на вечерю і подивлюся на неї наживо, адже я не хотіла втратити сина так само, як я до цього втратила дочку і чоловіка!
Фото ілюстративне
