Хоча я не дуже люблю свою невістку Аллу, я вирішила їй допомогти. Молодь отримала в подарунок від “святого Миколая” шістдесят тисяч гривень, щоб не бідували. Але незабаром з’ясувалося, що ці гроші вони використали зовсім по-іншому.
Я навіть уявити не могла, які неприємності мені замишляють невістка з сином, інакше я б не дала їм і копійки. Цілий рік скиглили, що у них немає грошей. Тому ми домовилися з моїм чоловіком Дмитром, що вони отримають від “святого Миколая” товстий конверт. Ми дали їм гроші на необхідні речі, а не на відпочинок в Карпатах.
Не те щоб свою невістку Аллу я відразу відкинула і не злюбила. Швидше мене непокоїло, як вона контролює мого сина Василя. Він був як собака, що слухає її навіть, коли та неправа. Скільки разів я йому десь осторонь казала, що треба бути чоловіком, а не тряпкою. Однак він ніколи не показував, що домінування дружини у стосунках йому заважає.
Тож я була єдиною, хто бачив у Аллі не “святу” жінку. Я відмовилася від своїх вимог щодо кращої невістки, коли вона подарувала нам онука. Поява на світ Маркіянчика змінила мене. Треба сказати, що я намагалася порозумітися з Аллою завдяки йому. Це теж було в моїх інтересах. Це та людина, яка могла б відмовити мені в спілкуванні з онуком.
І так я почала грати добру свекруху. Я поводилася так, як вимагала Алла. І це спрацювало. Коли малий підростав, іноді навіть довіряла його нам на вихідні. У мене були застереження щодо того, як вона його виховувала, але я знала, що мушу мовчати.
Весь минулий рік Алла скаржилася, що їм не хватає грошей. Якось ми сиділи на кухні і чаювали, як вона почала скиглити.
– Все так дорого. Комунальні, їжа, одяг для дитини… Я не знаю, як ми з цим всім впораємося, — грала зі мною в гру, про яку я навіть не здогадувалася. Василь також почав скаржитися на брак грошей, але вже татовію.
Тому вечорами ми з чоловіком думали-гадали, як допомогти дітям у важкій ситуації. Потім Дмитро запропонував віддати їм всі наші заощадження. Не подумайте, це не захмарна сума. Ми не такі багачі, щоб змогли ще й відкладати. Але, як то кажуть, на чорний день, було п’ятдесят тисяч.
Я була лише “за”, навіть ще десятку, яку я мала приховану, підкинула до всієї суми. Для такого “подарунка” була лише одна причина – наш онук. Ми не могли уявити, що він бідує і, можливо, їм не вистачає на їжу.
Ми заздалегідь про це сказали дітям. Обидва відчули велике полегшення та заздалегідь подякували. Тож в день святого Миколая замість подарунків діти отримали конверт з пристойною сумою грошей.
Ми з Дмитром попросили їх використати ці гроші для необхідних витрат. Вони виглядали щиро вдячними, і це не могло нас з чоловіком не порадувати.
Те, що ці гроші підуть на поїздку в Карпати, мені взагалі не приходило в голову. У новорічну ніч ми дізналися, що вони десь поблизу Буковелю. Коли я побачила які світлини виклала моя невістка у інстаграмі, то зрозуміла, що відпочинок не дешевий.
Вони замовили собі такий будиночок, чи як то називається, у вигляді купола, з панорамними вікнами навколо, а круг них чарівний вид. Син навіть не потрудився нічого пояснити. Він просто сказав, що їм потрібна була перезагрузка. У той момент мені хотілося плакати. Я ж прекрасно розуміла, що вони поїхали на відпочинок саме за наші гроші.
Звісно, що наш син би до такого не додумався. Все це справа рук нашої “чудової” невістки. Мені дуже б хотілося, щоб діти таки повернули нам з чоловіком ці гроші.
Скоро в мене буде ювілей. Ось і скажу, що для того, щоб оплатити ресторан мені потрібно хоча б тридцять тисяч гривень. Нехай хоч половину суми віддадуть.
Безсовісні такі…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua