Сину Валері 28 років, він одружився 3 роки тому. Спочатку у нас з невісткою були дуже добрі стосунки, я її прийняла, як дочку, Людочка гарна дівчинка, розумниця, красуня.
Так ось: мій син мав квартиру, подаровану йому мною ще задовго до весілля, а одружившись, вони вирішили продати цю квартиру і купити більше. Я дуже розпереживалася, бо розуміла, що це тепер буде спільна їхня нерухомість, поговорила про це із сином, про свої переживання.
Валерій тоді мені відповів:
– Мамо, якщо щось трапиться, я все одно залишу цю квартиру своїй дружині та синові.
Я поважаю рішення свого сина, і тому не стала йому суперечити, вже не знаю, навіщо син розповів про нашу розмову невістці. І з того часу у нас із нею дуже зіпсувалися стосунки.
Я довго не могла зрозуміти в чому річ, чому Людмила мене так ігнорує. За святковим столом тягнеться до всіх з фужером – тільки не до мене, попрощатися в коридор вийдуть з усіма – тільки не зі мною, коли перебуваємо вдвох ми перестали розмовляти, коли ще з кимось – про мене вона говорить у третій особі. Словом, все, що я не робила б, не купувала, не готувала – все не те, все не так, я розумію, що я для неї зараз просто як «червона ганчірка».
Розумію, що з сином вона веде про мене розмови і, мабуть, не найкращі. Недавно я почула розмову між ними, яка просто пронизала мені душу. Невістка говорила, мовляв, таке просто так не буває, я зроблю так, що вона більше не побачить онука.
Що ж я такого зробила, незрозуміло. Я намагалася з ними поговорити, але результатів це не давало. Я не хочу надавати сину вибір, вона його дружина, а я мама. Але в мене таке враження, що мене просто стерли гумкою.
Син тепер спілкується зі мною дуже рідко, дзвонить мені, тільки коли йде з роботи на обід додому або ж повертається з роботи. Напевно, щоб я вкотре не хвилювала його дружину. Від цього мені дуже сумно, хочу якось налагодити стосунки, розумію, що минулих взаємин нам уже не повернути, але принаймні направити це в якесь тихе спокійне русло, щоб ми могли, сидячи за одним столом не відвертатися один від одного, привітатись і попрощатися доброзичливо.
Можливо, порадите, як бути, і що робити? Подруги кажуть:
– Відпусти цю ситуацію і займайся собою, живи та радуйся.
Але не виходить! Душа болить дедалі більше. Нещодавно у мене був ювілей, не повірите, навіть SMS, листівки або якийсь напис на Фейсбуці – не було нічого. Не знаю, чи вдалося мені передати всі барви свого стану. Порадьте, що робити, як бути, відпустити цю ситуацію і жити далі, чи спробувати все-таки налагодити стосунки? З ким налагодити, із сином? Чи має він сам мене захищати? Напевно, так, я його мати і нічого поганого йому не зробила, не опікувалася занадто і завжди поважала його рішення. Розумію, що наодинці з цим я не впораюся, я весь час думаю про це, перестала спати, весь час кручу собі це кіно, кадр за кадром.
Хочу спілкуватися з ними, з онуком, але як?
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
