Розповім вам, як склалося моє життя, мені цікаво, більше отримаю підтримку чи осуду. Але мені 71 рік, і я через останнє точно не хвилююся.
Отже, сама я зі Львова, вийшла заміж за Василя у 22 роки, поселилися у мене в трикімнатній квартирі, яка мені від дідуся дісталася.
Моїх батьків раптово обох не стало, за ними – бабусі в той же рік. Мені тоді 15 було, і виростив мене далі вже тільки дідусь.
З Василем ми стали батьками аж трьох дітей. Квартира у нас хоч і була, але фінансово було дуже складно.
Василь мій виявився не дуже охочим до роботи і забезпечення родини, зате ласим до чужих спідниць. А я терпіла, бо кому ще потрібні були мої діти? Він батько, як не як, і батько непоганий, діти його любили. З синами він завжди щось майстрував, донечку балував, принцесою завжди називав.
Та діти підростали, грошей було потрібно все більше. Овдовіла свекруха, квартиру свою дочці віддала, розлученій і х двома дітьми, і попросилася жити до нас. А мене тоді знайома якраз в Італію на заробітки покликала, діти наші підлітками були.
О і вирішили ми, що мама Василя – до нас і допомагатиме з дітьми, а я – на заробітки. Так і зробили. Я поїхала. працювала, за дітьми скучала й дуже, а за чоловіком – не особливо, палкого кохання у мене до Василя давно не було.
Але я раз на рік я приїздила у відпустку, привозила подарунки, перераховувала щомісяця гроші і всіх все влаштовувало. А потім все полетіло шкереберть. Діти вже були дорослі, в синів родини, дочка студентка, у всіх по однокімнатній квартирі, куплені мною.
І тут трапляється нещастя – Василь не справився з керуванням автомобіля і став на все життя прикутим до ліжка й візка.
Свекруха тоді від пережитого різко здала і полинула на небеса. У дітей було своє молоде життя, тому я їх пожаліла. Побула місяць вдома, знайшла хорошу досвідчену жінку доглядальницю з медичною освітою і досвідом, залишила її біля Василя і поїхала назад в Італію, в Сорренто, яке вже стало мені рідним.
На той час у мене вже був Стефано, удівець, син старенької сеньйори, яку я доглядала більше 10 років.
Можливо, ви мене засудите, але з Василем ми давно стали чужими як чоловік і жінка. І коли мені став приділяти щиру увагу Стефано, я захотіла бодай трохи ще відчути того жіночого щастя, якого в житті не так вже багато й знала. Стефано мені його дав.
Так минуло ще кілька років, і ось я допрацювала до італійської підвищеної пенсії, матері Стефано не стало, і я вирішила повертатися в Україну. Все таки хочеться пожити в рідному місті, подихати рідним повітрям, поняньчити онуків.
Тим більше, що якраз в цей час жінка, яка доглядала всі роки Василя і якій я платила, сказала, що звільняється й їде закордон до дочки. Тому тим більше треба повертатися, доглядати Василя самій чи знайти знову нову доглядальницю.
Але обернулося все дуже неочікувано. Уявіть – Стефано не захотів зі мною розлучатися! Він погодився залишити будинок єдиній дочці, а сам їхати зі мною в Україну, аби ми були разом на старість! Я не могла противитися. Адже – не повірите! – навіть у такому віці ми зі Стефано відчуваємо кохання одне до одного.
Ми приїхали. Звичайно, дім зустрів дітьми, онуками, купою нюансів, непорозумінь і поки що невирішених питань. Живемо ми зі Стефано в моїй трикімнатній квартирі. В одній з кімнат – зовсім вже лежачий Василь, його приходить доглядати нова, підібрана мною жінка.
Ніхто з дітей батька до себе забрати не хоче й не може, бо всі так і живуть в придбаних мною однокімнатних квартирах, ніхто не розширився. Тому іншого виходу немає. Я теж не збираюся йти на оренду, маючи трикімнатну квартиру в чудовому районі Львова біля стрийського парку.
Звичайно, я розумію, що те, як ми зараз живемо, не зовсім здорово й правильно. Але який вихід? Та ще й діти це все дуже негативно сприйняли. Стефано знати не хочуть.
Сини взагалі не спілкуються тепер, дочка – й та крізь зуби. Так, мені 71 і я захотіла бути щасливою, тим більше, Стефано залишив будинок онучці в приїхав зі мною в Україну! Так, живемо у мене, а чоловік лежачий, але ж квартира моя, то як я маю вчинити, щоб всім добре було?
Автор – Надія М.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.