Мене з дитинства вчили готувати та підтримувати затишок у домі. Я вмію шити, в’язати, вишивати. Обід з трьох страв – година часу, вдома завжди чистота – за бажання, можна навіть їсти з підлоги.
Чоловік досі радіє, що йому дістався такий скарб. А його мама, всупереч стереотипам, частенько просить у мене рецепти та нахвалює перед своїми подругами.
А ось моя двоюрідна сестра виросла в одній квартирі зі своєю мамою та нашою бабусею. Причому, скільки я пам’ятаю, там все по дому робила бабуся. Я жодного разу не застала Ларису на кухні чи з віником у руках.
Сестра такою і виросла, взагалі до ведення домашнього господарства не пристосована. Якось вона до мене забігла і побачила йоржик в унітазі, здивувалася. А коли я їй пояснила, що його чиститиму — обличчя Лариси витяглося:
— А унітаз, що треба чистити?
Цей випадок досить промовисто ілюструє таланти сестрички. Незважаючи на те, що ми такі різні, ми дружимо. Раніше – між собою, тепер – сім’ями. Я знаю, що завжди можу на неї покластися.
Вона знає, що я віддам їй останню сорочку, якщо знадобиться. Лариса справді хороша: волонтерить, ніколи не пройде повз чуже лихо, чуйна досі. Вона любляча дружина, прекрасна мама, особи, що відбулася. Але, на думку бабусі, все це не має значення: головне, що Лара — погана.
Коли Лариса вступила до інституту, тоді тільки тітка і бабуся очухалися: хто ж їхню білоручку заміж покличе, якщо вона навіть яєчню посмажити не в змозі. Але було пізно: Лара заявила, що ніколи в житті не візьме до рук каструлі.
Через це протистояння – Лару після навчання намагалися змусити зварити суп і помити підлогу, – сестра з’їхала: знайшла підробіток і перебралася до однокурсниці.
На третьому курсі Лариса познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Два роки вони зустрічалися, потім з’їхалися. Чоловік був у курсі повної відсутності у Лариси кулінарного таланту та проблем з усіма іншими домашніми справами, але його це не збентежило. Вони все одно одружилися.
Минуло деякий час, тітка і бабуся на чоловіка Лари готові молитися: притулив білоручку, аби тільки не покинув. А щоб не кинув, вони почали насідати з новою силою: жінка зобов’язана готувати, має драїти підлогу та унітази, намивати сковорідки. І моя сестра, будь-що-будь, зобов’язана цьому навчитися.
Добре, що сестрі з чоловіком пощастило: спочатку чистоту в їхньому будинку підтримував він, потім — найнята помічниця по господарству.
Загалом, майже все влаштовує. Мені на побутові здібності сестри фіолетово – вона працює нарівні зі своїм чоловіком, вони можуть собі дозволити хатню робітницю. То чому б і не так? У моїй сім’ї побут на мені — чоловік працює більше, зарплата у нього відповідно вище. І додому я повертаюся набагато раніше. Але у бабусі останнім часом швидке розлучення Лари стало нав’язливою ідеєю. Ось кине її чоловік за невміння варити борщ і все тут. “А де вона ще такого знайде?” бабуся. І у хід пішов лякання спадщиною.
Бабуся розсудила так: квартира, в якій вони живуть із моєю тіткою, дістанеться її дочкам. А ось другу квартиру, яка перепала бабусі волею щасливого випадку, вона відпише мені.
А Ларисі — кукіль з маслом, якщо, звичайно, вона не візьметься за розум і не навчиться обов’язкам, які відповідають жінці. Хоча набагато логічніше було б залишити житло саме Ларисі, якщо керуватися бабусиними міркуваннями, що ту все одно покинуть.
Сестра, почувши озвучені вимоги, засміялась. Навіть заради спадщини вона не готова змінювати свої звички. з бабусею не розмовляє.
За адресою, куди її відправила онука-білоручка, бабуся йти відмовилася і викликала мене на «серйозну» розмову: друга квартира буде моєю.
Я не стала відмовлятися. Ми сходили до нотаріуса, все оформили, я одержала виписку, що тепер я – власниця. Гроші з оренди, як і раніше, йдуть бабусі.
Одного бабуся не знає: потім, сподіваюся, що це станеться якомога пізніше, коли бабусі не стане, я продам квартиру і поділю гроші навпіл. І обов’язково віддам сестрі її половину.
Лара, коли я про це сказала, мало не розплакалася. Сказала, що вона вчинила б так само. І я їй вірю. Та й нехай вона не може зварити макарони. Нехай не знає, з якого боку тримати пилосос. Натомість Лариса – хороша людина. А це набагато важливіше, ніж смачний суп на плиті та мита підлога у квартирі.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
