fbpx
життєві історії
Та що тут такого, доню? Ну, передумала я. Ні, приїжджати не треба, я до Любочки на новий рік їду, здайте квитки! Цілую! – спокійно заявила мама і поклала трубку. Два місяці мама вмовляла нас приїхати до неї на новий рік в Ужгород, адже їй так самотньо. – Так пусто вдома, ти не уявляєш! Цього року мама мала цілий кінець світу, бо з гнізда випурхнула моя молодша сестра Катя. – Та куди я поїду? Новий рік – сімейне свято, буду вдома відзначати, як звикла. Тільки сім’ї немає

Два місяці мама вмовляла нас приїхати до неї на новий рік в Ужгород, адже їй так самотньо. Два місяці майже щоденного переконування! Ми з чоловіком пішли їй на зустріч. Поміняли зміни, випросили відгули, відмінили свої плани, взяли квитки, і тут мама заявляє, що не треба приїжджати, адже вона поїде на новий рік до своєї сестри , моєї тітки Люби.

Цього року мама мала цілий кінець світу, бо з гнізда випурхнула моя молодша сестра Катя. Вона вийшла заміж і поїхала за чоловіком у Норвегію. Там навіть зв’язок не кожен день є, тому мама виливала мені душу. У мене, на жаль, зі зв’язком усе гаразд.

– Так пусто вдома, ти не уявляєш. Вдень на роботі ще якось тримаюся, а ось приходжу в порожню квартиру, так хоч вовком вий, так самотньо.

Я спочатку маму жаліла, бо так, це все незвично, вона сама ніколи не жила, вважай. Але через два місяці мене вже починало підкидати від цієї сумної пісні про самотність. Що я можу виправити або що зміниться від її скигління?

Самі ми з чоловіком живемо від неї далеко для щоденних візитів – нас поділяє багато кілометрів, мама живе в Ужгороді, а ми у Хмельницькому. Навіть для щотижневих поїздок пристойна відстань. До того ж, ми з чоловіком зараз повністю на роботі, бо у нас іпотека, яку хочеться якнайшвидше вже закрити. Тому поки що у нас ні відпусток, ні вихідних. Беремо додаткові зміни та працюємо, працюємо і працюємо.

На новий рік плани у нас з Тимуром склалися вже давно. Святкові зміни оплачуються вище, тому ми помітили заздалегідь і взяли їх для себе. Тридцять першого ми мали працювати, якраз новорічна ніч. А потім хотілося б хоч трохи відіспатися, бо я вже не пам’ятаю, коли висипалася до такого стану, щоб сама прокинулася і більше не виключалася.

Але мама ще два місяці тому до свого суму із приводу самотності почала домішувати новорічну тугу. Хата порожня, настрою ніякого, одна буде, хоч спати о восьмій вечора лягай.

– Мамо, ну з’їзд кудись. Чого вдома сидіти?

– Та куди я поїду? Новий рік – сімейне свято, буду вдома відзначати, як звикла. Тільки сім’ї немає, а так все нормально. Ну воно й зрозуміло, молодим немає діла до старих, ми свій вік якось самі доживемо вже.

З кожним разом промови ставали все печальнішими, що я вже не витримала. Ми з Тимуром поговорили, вирішили, що все-таки маму треба підтримати, ми ж найближче, виходить. До того ж, літня людина, треба пошанувати. Вона має рацію, новий рік – сімейне свято.

Я сказала мамі, що ми приїдемо. Вона зраділа, підбадьорилася, зникли ці упадницькі настрої з голосу. А ми з чоловіком побігли розрулювати купу питань, що навалилися, які виникли у зв’язку з цією поїздкою.

Випросили відгули, помінялися змінами, змінили собі всі плани на січень через ці зміни. Квитки взяли наперед, бо ближче до свят просто не встигли б.

Начебто все було добре. Мама із задоволенням обговорювала, що готуватиме, куди треба буде сходити, хвалилася, які іграшки на ялинку купила. Я прямо видихнула, з нею стало можливо спілкуватися нормально без її цього “ось зараз небу душу віддам тут на самоті, нікому й діла не буде”.

Вчора з мамою теж розмовляли, нічого не віщувало якоїсь важливої ​​розмови. Вже поговорили, прощаємося, і тут вона згадала.

-До речі, приїжджати до мене не треба, я до Любочки поїду на новий рік. Вона мені зателефонувала та запросила до себе. Сто років не бачились. Я й подумала, що чудовий варіант відзначити свято. Та що тут такого, доню? Ну, передумала я, здайте квитки! Цілую! – спокійно заявила мама.

– Ти жартуєш? Ми скільки часу тому про все домовилися. У нас уже відгули підписано та квитки на руках.

– Ну, я ж вас заздалегідь попередила, а не в останній день. Квитки можна здати, з відгулами теж щось вигадати. Зрештою, це була твоя ідея, щоб я кудись з’їздила. Ось до сестри й поїду.

Я поклала трубку, щоб не наговорити зайвого. Думаю, мої емоції не варто пояснювати, тут і так усе зрозуміло. Стільки зайвих рухів, стільки зусиль на вітер. Із мамою не хочеться навіть розмовляти. Вона, до речі, на мене ще й образилася, що я слухавку кинула. Нормальна вона людина, га? Мама, називається. Жодному слову її більше не повірю.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com