Розповім про невелику сценку, побачену вчора на вулиці. Дуже зачепила, досі важкий осад на душі.
Іду по доріжці вздовж невеликого садка всередині кварталу. Попереду – мама з хлопчиком років п’яти, він весело «чомучкає», вона відповідає, все, як завжди.
А на зустріч – інша мама з дитинкою такого ж, напевно, віку, але в колясці… Я не знаю, що це за хвороба, але видно, що малюк дуже «важкий»: ручки і ніжки висять, трубочки в носі, безглуздий погляд… Важка картина, навіть здоровий малюк принишк, а коли вони з ними розминулися запитує: «Мама, ця дитина хвора?»
А щаслива матуся так легко відмахнулася: «Та це вже не хворий і не дитина, це овоч». І, помовчавши, для чогось додала:
«Якби ти таким народився, я б тебе подушкою накрила одразу».
Як там далі пішла їхня розмова – не знаю, я звернула вбік.
Чесно, противно стало! Ну як так можна? Ні, якщо ця молода, красива і здорова жінка так думає, – ладно, її справа.
Більш того – напевно, багато хто думає приблизно так само! Але навіщо ці жахливі думки озвучувати при власній дитині?..
У п’ять років діти вже багато розуміють, багато запам’ятовують. Скоріше за все, ці страшні слова вріжуться в пам’ять.
Виявляється, так легко позбутися від проблем – подушкою накрити…
Фото – з відкритих джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
