fbpx

І навіщо тільки придумали родичів? Жив би чоловік один, і жив, і горя б не знав. Так ні, чомусь по кpoві ти зобов’язаний людині мало не життям! За матеріалами

Почну з того, що я виросла і виховувалася в дитбудинку. Я не буду розповідати всі жaхи, які там творилися, історія не про це. Років в 10 я повністю втратила надію на сім’ю. Дорослих беруть неохоче, вважається, що характер уже сформувався, і в новій сім’ї дитина не приживеться.

Нехай так, я не претендувала!

Про своїх справжніх батьків я пам’ятала щось зовсім смутно, намагалася розпитувати няньок і вихователів, але відповідь була завжди суворою – тобі цього знати не можна!

У дитбудинок я потрапила десь у віці 3 років, зовсім не пам’ятаю ні своїх батьків, ні інших родичів.

У 10 років, коли я зовсім зневірилася, то вирішила, що у мене буде своя сім’я, велика, і всім забезпечена.

Так, до речі, вирішують багато дитбудинівських дітей, та тільки опинившись в поїзді сучасного життя, часто зістрибують не на тій станції, хто в нaркoтики, хто в aлкoголь, а хто і в бомжyвання.

Від держави в 18 років мені дісталася однокімнатна квартира на околиці міста. Я поступила в інститут на бюджетне відділення, а вечорами підробляла. Коли під’їзди мила, коли заміняла сусідку в продуктовій палатці.

На життя вистачало, але кожну копійку я намагалася відкладати на майбутнє.

В інституті ж познайомилася з хлопцем, почали зустрічатися.

Через деякий час він запропонував жити разом, і захотів познайомити мене з батьками. Я дуже боялася як вони поставляться до того факту, що я з дитбудинку, зазвичай, коли про це дізнаються, починають ставитися дуже насторожено, то сумки ховають, то задають якісь дурні питання.

Але його батьки поставилися з розумінням, тому ми з їх благословення почали жити разом, а свою квартиру я почала здавати, а виручені гроші відкладати.

Далі сталося те, до чого я до сих пір не можу підібрати жодного цензyрного слова!

Мені подзвонили мешканці моєї квартири, і сказали, що мене терміново вимагає якась бабуся. Вона кpичить, вимагає, щоб вони покинули квартиру, інакше викличуть полiцію.

Це був вихідний день, тому я відразу помчала в квартиру.

Кpики були чутні навіть на вулиці.

Піднімаюся, і бачу, що якась бабка довбe до мене в двері.

– Припиніть стукати в мої двері! Ви взагалі хто?

– Онучка, мила, я бабуся твоя!

– Ви помилилися, у мене немає бабусі.

– Так як же немає, є. Я мама твого тата Іванова Павла Степановича, а ти Іванова Світлана Павлівна! А я Іванова Тамара Петрівна.

– Те, що ви десь знаєте такі дані, ще нічого не означає. У мене немає батька.

– Світланка, онучка, та ти послухай, в 3 роки пoмeрла твоя мама Анечка. Твій батько зовсім молодий і зелений, і один з тобою б не впорався. Ми вирішили тебе професіоналам віддати, тим більше, що потім тобі квартиру держава дасть, ми б тебе таким забезпечити не змогли, самі досі живемо в гуртожитку. Ти б пустила в гості рідну бабусю.

– Та ви в своєму розумі? Навіть якщо те, що ви несете виявиться правдою, ви взагалі уявляєте через що мені довелося пройти?

– Вибач – вибач, онучко, але для тебе ж так краще було. Повір мені. А хочеш, поїхали до нас, я тебе з батьком твоїм познайомлю. І з братиком твоїм.

– Стільки років від вас ні слуху, ні духу, а тепер ви зі мною познайомитися хочете? Ні вже, йдіть, знати вас не хочу.

– Світлана, я по доброму прошу! Ми – твоя сім’я!

– Хороша сім’я, запроторили в дитбудинок, а потім прийшли знайомитися! Ідіть, знати вас не хочу.

– Ну, як знаєш, Світлана.

Читайте також:КАТЯ НАPOДИЛА ДІВЧИНКУ, НА ТЕРМІНІ 33 ТИЖНІВ, СТРEС НЕ ПРОЙШОВ ДАРЕМНО, АЛЕ НА ЩАСТЯ З МАЛЯТКОМ БУЛО ВСЕ ДОБРЕ. НЕЗАБАРОМ КАТЮ ВИПИСАЛИ, ДОБРЕ, ЩО БУЛИ НАКОПИЧЕННЯ, КАТЯ МОГЛА ПОСИДІТИ З МАЛЯТКОМ ХОЧА Б ДО РОКУ, АЛЕ ВОНА НЕ УЯВЛЯЛА, ЩО ЇЇ ЧЕКАЄ ПОПЕРЕДУ, ОДНА З ТРЬОМА ДІТЬМИ

Через деякий час мене запрошують в суд. Бабка завела на мене крuмiнальну справу, і захотіла відсудити квартиру, так як на її думку їй і її синові належить частка в квартирі.

На суді я вперше побачила свого батька. Сидів, голову в плечі втиснувся, напевно, так все життя і за мамину спідницю ховався.

А поруч з ним дійсно сидів хлопчина років 10, мабуть, це і є мій новоявлений брат.

Суддя вислухав нашу історію, і, природно, родичів відправив лісом.

Я до сих пір не можу повірити в те, що відбувається.

Як рідні бабуся і батько могли віддати мене в дитбудинок.

Як могли з’явитися через стільки років, безсоромно дивитися в очі, і вимагати моє майно?

Світ що, збожеволів?

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

facebook