fbpx
Головна

alena

Мій день народження був учора. Приходять. А там – все на купу, залишки нарізок різних, ковбаса і сир обвітрені з оливками уперемішку, нарізані кілька днів тому овочі, непрезентабельного вигляду понеділковий мабуть салат з капусти і огірків, кілька яєць, порізаних і надламаних пасок. Ні курки, ні свіжих салатів, ні торта. Я в осаді. Дивлюся на цю всю красу. Заходить Тетяна Іванівна, пояснює. Свекруха живе з нами у сусідньому під’їзді. Завжди стосунки у нас були більш-менш нормальні, не близькі, але людяні і привітні, зі взаємоповагою. А тепер – не знаю. Тетяна Іванівна ніколи особливо в наше життя не втручалася, допомагаємо за потреби вона нам, а ми їй. І ось вчора все змінилося. Принаймні для мене
життєві історії 0
Свекруха живе з нами у сусідньому під’їзді. Завжди стосунки у нас були більш-менш нормальні, не близькі, але людяні і привітні, зі взаємоповагою. А тепер – не знаю. Тетяна
Мама вирішила до нас прийти в понеділок, бо на сам Великдень вона їздила до мого старшого брата і невістки. Ми з мамою не дуже близькі, бо вона у мене людина, яка на перше місце ставить всілякі матеріальні цінності. Та й таке. Але вона моя мама і я люблю і завжди рада була бачити. А тепер навіть не знаю. Я молода мама чотирьох місячної донечки Анжеліки. Раніш у мами були ключі. але я їх у неї забрала. Так сталося і в понеділок. Я якраз в цей час збиралася в магазин і погодилася залишити Анжеліку з бабусею. Я сказала мамі, що робити з дитинкою. Але мама запевнила мене, що виростила нас з сестрою та ще й племінника, тож легко впорається. Коли я повернулася додому, отетеріла від побаченого. Мама сиділа у залі, пила чай та дивилася серіал
життєві історії 0
Мама вирішила до нас прийти в понеділок, бо на сам Великдень вона їздила до мого старшого брата і невістки. Ми з мамою не дуже близькі, бо вона у
Але й він сумнівався в мені: якщо у Колі виникали непорозуміння з моїми батьками, то я ніколи його сторону не приймала. Вважала, що в ньому причина. І все ж ми побралися. Пройшли роки, я чоловіка досі дуже люблю. Коли я народила першу донечку, перший рік ми з чоловіком жили нарізно: я у батьків, а він у іншому місті працював. Ось тут у моїх батьків і почалися претензії, які вони висловлювали тільки мені: то чоловік мені не допомагає, то він їм не допомагає, то він не достатньо допомагає, то у нього не серйозна робота, то мало грошей привозить. Виявилось, що їй не дозволили поклеїти на крашанки ті наліпки, що вона хотіла. Чоловік сказав, щоб дали їй поклеїти, а мама почала на підвищених тонах казати, що дитина має знати слово «ні»
життєві історії 0
Ми з чоловіком Миколою разом уже 9 років, підростають дві донечки. Та наші проблеми йдуть корінням ще в часи, коли ми лише зустрічалися. Батьки тоді дуже наполягали, щоб
Я вже й не рада, що ми з моїм новим молодим чоловіком Глібом поїхали на великодні родинні посиденьки до мами. Зібралися там усі мої три сестри з чоловіками й дітьми, мамин брат з родиною. Хто мені вже не передзвонив за сьогодні з метою відмовити від нашої з Глібом ідеї! Ще у них я забула запитати у 46 років! За столом запанувала тиша, коли ми з моїм 40-річним чоловіком повідомили моїй рідні, що плануємо у найближчий рік стати батьками
життєві історії 0
Я виросла у багатодітній родині в райцентрі на Полтавщині. Нас у батьків четверо дочок. Часи були не прості, але тато й мама справилися, виростили нас усіх, поставили на
Дістався мені не так давно у спадок від моєї самотньої тітки хороший будинок в сусідньому, більшому від нашого, селі. Я думала його продати, казала чоловіку про це одразу. А гроші поділити між дітьми, віддати навпіл дочці й зятю, які щойно побралися, і молодшому сину на старт у житті. Адже нам з чоловіком вже за 50, все маємо, що нам ще треба? Я все життя в селі, ніколи на себе багато не витрачала і мені вистачало малого. Моє щастя – родина, все – для дітей. Та й не молода вже, у мене запити не високі – їсти, вдягти є, а до якоїсь розкоші я не звикла. Але після тижневого спілкування зі свахою у мене світ перевернувся і тепер гроші від продажу тітчиного будинку лишу тільки собі і втрачу лиш на себе кохану. Сваха працювала в Італії 15 років, і думаєте дітям щось дала?
життєві історії 0
Ми з чоловіком Дмитром сільські люди, з одного села, побралися і живемо тут, де жити наші батьки. У нам хороший будинок, виросли двоє дітей. Все життя садимо невеликий
Я дуже не хочу, щоб мій синочок жив з цією Аліною, але що я можу зробити? Можливо, ви мені допоможете і щось порадите. Мою невістку не можна назвати хорошою дружиною. Чотири роки тому мій остам одружився з дівчиною, з Аліною. Нічого з себе не представляла, навіть без вищої освіти. але дуже гарна, хоч картину пиши – це правда. Повінчалися вони, а через рік народилася у них дочка Аурічка. Єдиний для мене був у невістці недолік – постійно “сиділа” невістка в телефоні. Чи то в соцмережах сиділа, чи спілкувалася з кимось постійно, або і одне і інше разом. Я їй кілька разів зауваження зробила, але марно. Трохи згодом з цієї причини почалися непорозуміння у Остапа з дружиною. Якось він зазирнув у її спілкування в соцмережах
життєві історії 0
Я дуже не хочу, щоб мій синочок жив з цією Аліною, але що я можу зробити? Можливо, ви мені допоможете і щось порадите. Мою невістку не можна назвати
Ну й що ви думаєте? Приїхала рідня Галини Василівни ще за два тижні до Великодня, і нікуди, як я бачу, не збираються. Родичі свекрухи – ще ті “штучки”. Я все поясню, і мені цікаво, на чиєму боці ви будете, що порадите. У нас двоповерховий будинок в приватному секторі Чернівців, сад і ділянка землі. Живемо в будинку я, чоловік Олексій, наш син і свекруха Галина Василівна. Будинок оформлений на чоловіка, багато фінансів у нього вклала свекруха. Льоша має дві старші сестри, а у них вже дорослі діти. І ось через них усіх моє життя схоже на суцільний драматичний серіал. Так, живуть вони на нашій половині, бо чимало їдять і свекруха не хоче їх годувати. Так і каже. Свекруха постійно носить до нас прати його дяг, домашній і робочий бо у неї машинка старіша і без сушки. А у нас чого ж – нова, велика, сушка окремо. Можна всій вулиці прати! От тільки комунальні нам ніхто не відшкодовує
життєві історії 0
Ну й що ви думаєте? Приїхала рідня Галини Василівни ще за два тижні до Великодня, і нікуди, як я бачу, не збираються. Родичі свекрухи – ще ті “штучки”.
Я свекрусі і чоловіку сказала, що ніякі паски і крашанки завтра святити не йду, а сплю до десятої, потім снідаю і на шашлик. Хоче матуся Ігоря – нехай бере наших трьох дітей і вперед. Я умиваю руки, з мене вистачило цих чотирьох днів у свекрухи. Тепер і Ігор дметься, і мама його зі мною не розмовляє. Їхнє діло. Я прала килими, мила вікна і виварювала каструлі. Я місила два відра тіста! А завтра зовиця з чоловіком і дітьми приїдуть на все готове
життєві історії 0
Я свекрусі і чоловіку сказала, що ніякі паски і крашанки завтра святити не йду, а сплю до десятої, потім снідаю і на шашлик. Хоче матуся Ігоря – нехай
Вирішили свекруха з Данею продати їхню квартиру і купити житло в Києві, я погодилася. Вирішили всі разом, ніхто нікого не вмовляв. Вона хотіла жити з нами – ми хотіли жити в Києві. Продали квартиру, купили двокімнатну на околиці Києва. Квартира це була не моя, я навіть на перегляди не ходила, ходили чоловік і свекруха. Останнє слово було за нею. Обрали вони, ми заїхали. Пожили разом. І ми з чоловіком пішли на орендовану квартиру. Знаєте, яке було наше життя з Мартою Іванівною? Щодня, кожнісінького дня вона приходила до нас, контролювати як я справляюся з дітьми, допомагала гуляти з двійнятами – дякую їй, земний уклін, але так само контролювався холодильник і раціон дітей. На думку матері Дані, я дуже погано годую дітей. Мало. Цукру не даю. Тортів
життєві історії 0
Ми з Данилом народилися й виросли у маленькому містечку,  але зустрічатися почали, коли вже навчалися в університеті в Києві, між нами народилося кохання. Повернулися в рідне місто, одружилися,
Вони так звикли, що прохідний двір у них. І мені доводилося з цим змирятися, адже перші півроку після весілля ми з Дімою жили у свекрухи та свекра вдома. Рідні Дмитра ще й часто брали з собою людей, які нам навіть не рідні, і всі – до нас. Я терпіла це, поки чекала Іванку, перші три місяці після народження дитини. Потім ми переїхали до Діминих бабусі і дідуся, бо їм потрібна була допомога. Живемо в них вже півроку. А будинок – на Діминому батькові
життєві історії 0
Вони так звикли, що прохідний двір у них. І мені доводилося з цим змирятися, адже перші півроку після весілля ми з Дімою жили у свекрухи та свекра вдома.

You cannot copy content of this page