— Ось що я тобі скажу, Іринко, — промовила Зоряна Петрівна, акуратно ставлячи свою філіжанку на тарілочку, — ти б просто найняла кухарів, які готують нашу справжню домашню їжу: холодець чи борщ. А не ці твої закордонні закуски. Тоді б і мені було що поїсти. І ці люди в чорному, що бігають з підносами, — це ж така марнотратність, стільки грошей викинула
— Ось що я тобі скажу, Іринко, — промовила Зоряна Петрівна, акуратно ставлячи свою філіжанку на тарілочку, — ти б просто найняла кухарів, які готують нашу справжню домашню
— Катерино Петрівно, я прошу вас, зрозумійте, це наша родина, і ми самі вирішуємо, що нам їсти! І дублікат ключів я вам робити не буду, вибачте!, – сказала мені невістка
— Катерино Петрівно, я прошу вас, зрозумійте, це наша родина, і ми самі вирішуємо, що нам їсти! І дублікат ключів я вам робити не буду, вибачте!, – сказала
На маму чоловіка ми потратили десь 150 000 гривень. І хоча мій чоловік, Віталик, постійно повторює, що вона обов’язково все поверне до копійки, у мене немає жодної віри. Ця моя переконаність тільки зміцнилася після того, як вона минулого тижня похвалилася новим — дорогим — роботом-пилососом. Це, бачте, — необхідна річ у сучасному домі, а от коли ми придбали спеціальну колиску з функцією заколисування для нашої молодшої дитини, скільки я тоді вислухала
На маму чоловіка ми потратили десь 150 000 гривень. І хоча мій чоловік, Віталик, постійно повторює, що вона обов’язково все поверне до копійки, у мене немає жодної віри.
Чоловік відмовився везти Ігорчика, нашого молодшого сина, до лікаря, хоча проблеми з очима в нього суттєві. Однак старшому купив форму за 8 000 на раз-два-три. Це ж менше клопоту. Мирон не з тих, хто буде сидіти під кабінетом і “дармувати” час. Ось тому після його чергової витівки я і подала на розлучення
Чоловік відмовився везти Ігорчика, нашого молодшого сина, до лікаря, хоча проблеми з очима в нього суттєві. Однак старшому купив форму за 8 000 на раз-два-три. Це ж менше
Я побачила, як Валентин зникає в темному кутку з дружкою Світланою на весіллі Оленки, і як він тоді запевнив: “Ми просто розмовляли”. Сьогодні я дізналася ціну тієї “розмови” — несподіваний конверт приніс звістку про сина, який тепер пов’язав його з іншою жінкою назавжди
Я побачила, як Валентин зникає в темному кутку з дружкою Світланою на весіллі Оленки, і як він тоді запевнив: “Ми просто розмовляли”. Сьогодні я дізналася ціну тієї “розмови”
Я ніколи не думала, що мій чоловік, батько нашої хворої доньки, може опуститися так низько. Коли я побачила виписку, де з нашого рахунку на лікування Софійки зникло 9850 гривень, призначені на її життєво необхідну процедуру, зрозуміла: він обікрав власну дитину. Ці гроші пішли на дорогий подарунок, призначений не для мене
Я ніколи не думала, що мій чоловік, батько нашої хворої доньки, може опуститися так низько. Коли я побачила виписку, де з нашого рахунку на лікування Софійки зникло 9850
— Будинок для літніх людей — це найкраще рішення, мамо. Навіщо тобі зайві турботи? А хату ми продамо, — заявив Роман, виставляючи нашу родинну оселю на торги заради свого спокою. Я зрозуміла: для моїх успішних дітей це був не варіант мого комфорту, а їхнє повне звільнення від мене
— Будинок для літніх людей — це найкраще рішення, мамо. Навіщо тобі зайві турботи? А хату ми продамо, — заявив Роман, виставляючи нашу родинну оселю на торги заради
— Вона має “відпрацювати” своє проживання!, — безкомпромісно заявила мама, коли я намагалася пояснити їй, що 80-річна бабуся Катерина не зобов’язана працювати в саду
— Вона має “відпрацювати” своє проживання!, — безкомпромісно заявила мама, коли я намагалася пояснити їй, що 80-річна бабуся Катерина не зобов’язана працювати в саду Я — доросла жінка,
Нещодавно я дуже сильно застудилася. Леся Миколаївна, щойно дізналася про це, приїхала не з ліками, а з чимось особливим. Вона привезла мені подарунок: велику вовняну хустку, з якою завжди ходила її бабуся, сказавши, що “вона тебе зігріє краще за будь-який обігрівач”
Я хочу поділитися своєю історією про “другу маму”, як я її називаю — це моя свекруха. Леся Миколаївна. Це справді золота людина, з якою мені дуже пощастило. Наш
— Ти маєш бути нам вдячна! В такій квартирі мало хто своє життя доживає!,- сказала мені дочка, дивлячись з неприхованою злістю. Вони з Олегом хотіли мені кращого життя, але забули запитати, чого я насправді хочу. І тепер, коли я втекла в свою рідно Коломию, вони вважають мене невдячною
— Ти маєш бути нам вдячна! В такій квартирі мало хто своє життя доживає!,- сказала мені дочка, дивлячись з неприхованою злістю. Вони з Олегом хотіли мені кращого життя,

You cannot copy content of this page