fbpx
життєві історії
– Так? А мене ти попередила, що твоя дочка до мене прибиральницею за зарплату їде? Я б її на поріг не пустила, хай би знімала десь квартиру!

Прихистила я племінницю. Дітей немає, чоловік відсутній, сумно самій, хоч вовком вий. Ось і прихистила – удвох явно веселіше. Аня вчитися вирішила у нас в місті, ледве-ледве у матері своєї відпросилася з села.

Жили ми з Анею душа в душу. Вона до мене як до старшої сестри ставилася, завжди поради запитає, поплачеться про любов свого нерозділеного. Господарство Аня на себе взвалила,  хотіла хоч якось мені віддячити. Я вже й забула, що таке на кухні бути.

Завжди чисто, все випрано, випрасуване. Я дивувалася, звідки сил стільки? Навчанні треба час приділяти, а не підробляти, вимовляла я їй. А вона сміялася, мовляв, їй не важко.

Ідилія скінчилася, коли Аня навчалася. Приїхала за нею її мати і почалося, м’яко кажучи, вимагання. Виявилося, що я неправильно їх зрозуміла. Вони не просили, щоб Аня пожила у мене, а їх прохання полягала в тому, щоб Аня у мене працювала!

І, як родичці, мені зробили знижку! І тепер я повинна віддати Ані її чесно зароблену за ці п’ять років зарплату. А це, ні багато ні мало, ттрохи є. У них навіть зошити з розрахунками були.

– Там, де ціни більше, я підняла – інфляція, самі розумієте, – розвела руками племінниця. – У мене все-все записано і підраховано.

Племінниця вручила мені кілька важких зошитів. Я їх швидко перегорнула, до речі, мені їх на пам’ять залишили.

Я отетеріла, чесно скажу. Майже п’ять років вона мовчки все записувала і вираховувала, я в шоці!

– Тітка Яно, мені б відразу все отримати. Я будинок купити хочу, так кілька корівок, господарство підніму, – скромно опустивши очі, повідомила мені племінниця.

– Можна і в розстрочку, але тоді з відсотками буде. Ти не думай, що ми сільські, ми в банківських справах теж дечого розуміємо. Договорчик складемо, квартирку свою в заставу нам віддаси. Та й велика в тебе зарплата. швидко розрахуєшся! – заявила сестра.

Я дивувалася все більше і більше.

– Добре, давай порахуємо, сестричко! – злісно сказала я. – Кімната в моїй квартирі коштує також і множимо, так, скільки Аня тут прожила? Продукти мої були, то, що ти з села надсилала, Аня сама їла. Не буду брати за фактом, візьму по прожитковому продуктовому мінімуму, За ці роки, по 10 місяців в році, виходить…

Ну велика сума. Скільки я вам там повинна, дай той папірчик свій! Отже, віднімаємо і виходить у нас ось що. Ви, дорогі мої родички, повинні мені ще трохи більше, ніж я вам. Я розумію, що таких грошей у вас немає, так що готова увійти в становище: я прощаю вам борг, але натомість я ніколи більше не повинна побачити ваші нахабні лиця! Ясно?

– Ні вже, про оренду треба було відразу домовлятися, так не піде! – тупнула ногою сестра.

– Так? А мене ти попередила, що твоя дочка до мене прибиральницею за зарплату їде? Я б її на поріг не пустила, хай би знімала, – заперечила я.

– Я тебе попереджала! Відразу сказала, що Анька тобі допомагатиме, а ти вже в боргу не залишися! І не говори, що такої розмови не було!

– Все, закінчився балаган. Ідіть геть звідси, обидві! – я вказала пальцем на двері.

З сестрою і племінницею я навряд чи ще буду спілкуватися. А так, то вони розумні – і пожити безкоштовно, і грошей зрубати захотіли.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page