Так дзвонити в двері могла лише одна людина в нашій родині – Ірина Іванівна. Добре, хоч в той час Руслан був в Україні, а не на роботі в Польщі. А то не знаю, в якому б вона світлі все розповіла своєму сину. – Люба, що там трапилось у вас? Мама вся в сльозах! Каже, що більше до нас ні ногою. – Я вирішила не по телефону все пояснювати, а дочекатися чоловіка дома.
Три роки після весілля я терпляче переносила всі настанови, повчання, причіпки та жарти.
Все це мені дарувала абсолютно безкоштовно, під час своїх регулярних відвідувань нашої маленької сім’ї свекруха. Чоловік бачив, що мама весь час намагається мене зачепити, і завжди виступав у ролі “подушки безпеки”, переводячи все в жарт або спрямовуючи розмову в інше русло. В особливо неприємних ситуаціях він знаходив привід для того, щоб провести маму додому. Виходило це в Руслана майстерно, свекруха навіть не ображалася, і ми прощалися дуже швидко.
Особливо важко було тоді, коли Руслан їхав на роботу в Польщу. Руслан був відсутній по два-три місяці, і в цей період бурхлива діяльність свекрухи просто не знала меж. У деякі дні вона приходила до мене двічі на день, несподівано, а раптом? Прогулявшись по квартирі, кинувши чіпкий погляд на всі боки, вона зазвичай просила чашку кави, і починала мене виховувати і розповідати, як нам з Русланом краще жити.
І ось – удача! Сестра чоловіка оголосила про те, що свекруха незабаром стане бабусею. Катя навчалася в іншому місті, де й познайомилася зі своїм обранцем. Через місяць вони переїхали до свекрухи, скромно розписалися, ще через місяць із квартири бабусі, успадкованої свекрухою, вибралися мешканці, і Катерина з чоловіком почали жити і готуватися до збільшення сім’ї. Весь цей час свекруха була у турботах, а я – блаженствувала.
Згодом Катерина стала мамою синочка, і знову свекруха була дуже зайнята допомогою дочці, вона навіть не помітила, що я теж чекаю дитину, схаменулась, коли я вже була на шостому місяці.
– А чому ти мені нічого не сказала?
– Не сказала що?
– Що чекаєте на дитину!
– Невже самі не бачите?
– Ну, знаєш!
Свекруха образилася, але звичок своїх не змінила. Тільки перейшла у телефонну площину. Тепер я мала вислуховувати її поради по телефону, і, не дай Бог відключуся, тут же почне передзвонювати і уточнювати, що трапилося?
Я привела на світ вчасно, подарувавши чоловіку прекрасного сина, а свекрусі – другого онука. Щоправда, вона якось не так емоційно сприйняла його появу, як першого, від доньки, але теж привітала, тільки ось з допомогою якось уже не поспішала, адже тепер треба було не просто сидіти і молоти язиком, а щось робити, тому свекруха знову звернулася до послуг операторів мобільного зв’язку. У мене з появою дитини було достатньо приводів скорочувати наші бесіди, і це мені непогано вдавалося.
І ось, якось, замість телефонного дзвінка, пролунав дзвінок у двері. Так дзвонити могла лише Ірина Іванівна. Я не помилилась. На порозі стояла свекруха і мило посміхалась.
– А я до вас вирішила заскочити, онука відвідати!
– Заходьте, ми якраз прокинулися в настрої, хочемо погратися!
– Ой, як чудово, ось як відчувала, коли йшла до вас від Катерини!
– Ви й у Катерини вже були? Коли ви все встигаєте? – запитала я.
– Так, хотіла в них якомога довше побути, допомогти, а вони всі там з температурою злягли, хоч би дитині нічого не передалося!
Цю фразу теща сказала так легко і наївно, що до мене не відразу дійшов сенс, а коли я ввімкнулась, мовчки відчинила вхідні двері, і вказала на них свекрусі, яка нахилилася знімати взуття:
– До побачення, Ірино Іванівно!
– Ти що?
– Нічого! Блискавку застебнете на вулиці.
Потім я майже виштовхала свекруху, зачинила двері і побігла за дезінфекцією у ванну, протерла коридор, відчинила вікна, ну, все, як вчили.
Це ж треба було додуматися – поспілкуватися з дочкою, яка погано себе почуває, та припертися у гості до немовлятка! Значить, за одного онука вона переживає, щоб не заразився, і сама зробила ноги, а до другого тут же примчала відвідати!
Звичайно, Ірина Іванівна нажалілася Руслану, він зателефонував мені:
– Що там у вас трапилося? Мама говорить, що ти її мало не зі сходів спустила!
– Це було б дуже до речі! Приїдеш додому, я тобі все поясню!
Увечері чоловік, вислухавши мою версію подій, похитав головою:
– Так, мама щось погарячкувала з візитом…
Нічого собі, “погарячкувала”! Але – немає лиха без добра. З того часу свекруха зі мною практично не спілкується. І варто всього раз показати зуби, щоб зникли всі ці її вчення і перевірки на вірність чоловікові. Виявляється, і свекруху можна перевиховати!
Хіба я не права?
Фото ілюстративне
