Не знаю, що з онукою Марисею робити.
Так склалося, що я виростила онуку Марисю з пуп’янка, як кажуть, з малих років вона була зі мною.
Спочатку дочка Ірина вчилася, а внучка жила у мене, адже народила її Іра без чоловіка, коли була студенткою. Я її тоді підтримала, сказала, що виростимо. Потім, коли дочка вийшла заміж і народила другу дівчинку, старша Марися жила у мене і я про неї піклувалася. Так і йшли роки. До мами і вітчима Марися ходила у гості, а її дім був зі мною. Я не уявляла свого життя без онучки. Марися і була моїм життям, так є і досі. На неї я зробила дарчу на свою квартиру, щоб Ірина з чоловіком і друга внучка не зазіхали.
Тепер Марися вже доросла, у неї своя сім’я. А я продовжую про неї піклуватися, дітей її дивлюся, няньчу.
Ось тільки дуже погано мені останнім часом. Марися виявилася невдячною дівчиною. Вона постійно незадоволена моїми вчинками, як я ставлюся до правнуків. То там не так, то це не так зробила, то не так їх годую, то не так одягаю, то не такі казки читаю… Критикує мене завжди, від допомоги відмовляється, каже, що не треба їй.
Ну а як вона без мене, без допомоги, вони ж з чоловіком днями й ночами на роботі. Ну як її переконати, що моя допомога їй потрібна, що без мене вони не впораються, запустять дітей? дітки ж повинні рости, оточені турботою і увагою, як росла вона сама. Але Марися про це вже встигла забути і поводиться тепер ось так не по людськи по відношенню до мене, тієї, яка її виростила.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
