fbpx

Так і стоїть  в кутку коридору цей чудо-тубус в в обгортковому папері і целофані – подарунок свекрухи. Максим каже, що якщо я його викину – він подасть на розлучення; я кажу – якщо це страхопудисько вилізе в моїй квартирі чи навіть виникне ан дачі – розлучення станеться з моєї ініціативи. Він йому дорогий, бо це його бабусі ще, але до чого тут я? Марія Анатоліївна так поважно піднялася з келихом і почала перераховувати принади й плюси свого “презенту”. – Він тобі ще довго послужить, тільки в хімчистку здай неодмінно. А потім – хоч собі, хоч в дитячу, хоч на дачу, – свекруха аж хихикнула зі свого римування

Так і стоїть  в кутку коридору цей чудо-тубус в в обгортковому папері і целофані – подарунок свекрухи. Максим каже, що якщо я його викину – він подасть на розлучення; я кажу – якщо це страхопудисько вилізе в моїй квартирі чи навіть виникне ан дачі – розлучення станеться з моєї ініціативи.

Звуть мене Олена, я заміжня, маємо з коханим чоловіком Максимом синочка, свою квартиру. Тобто квартира насправді моя, я купила її до шлюбу, половину сама заробила, половину грошей додали мої батьки. Але я жодним словом ніколи не дорікнула Максима, що він у мене в “приймах”. Тим паче, ми разом робили ремонт, він вкладався фінансово.

Жили собі, не тужили, як то кажуть. Я щодня раділа, що ми маємо можливість жити родиною окремо. Свекруха Марія Микитівна живе на іншому кінці міста, мої батьки в селищі за 15 кілометрів.

Ми збираємося на свята, їздимо одне до одного в гості, всі родичі між собою дружні. Тобто були ще два тижні тому. Але тепер все змінилося, і як виправити, повернути все на свої місця – не відомо, ситуація зайшла в глухий кут.

Два тижні назад святкувала я 32 роки. Запросили найближчих свекруху й моїх батьків, мою сестру з родиною і хрещених нашого 5-річного сина. Всі прийшли з квітами, солодощами, скромними конвертиками. І тільки мама Мксима прибула на таксі з великим згортком-тубусом, наче трубу якусь приперла, щось загорнуте в папір і целофан.

Я не питала, що то таке, думаю – сама скаже. І справді. Марія Анатоліївна так поважно піднялася з келихом і почала перераховувати принади й плюси свого “презенту”.

– Сонечко, я в спальні переклеїла шпалери, і тепер він мені не підходить за інтер’єром. Але це дуже красивий наш родинний настінний килим, він тобі ще довго послужить, тільки в хімчистку здай неодмінно. А потім – хоч собі, хоч в дитячу, хоч на дачу, – свекруха аж хихикнула зі свого римування.

Я не вірила своїм вухам, а дивитися на її подарунок навіть не хотіла – прекрасно знаю, як виглядає килим з її спальні. І мені такого щастя не треба в моїй оселі. Але Марія Анатоліївна продовжувала свою оду килиму:

– Раніше дістати гарний килим із довгим ворсом було дуже важко! А у вас він уже є тепер! Можна ним стіну утеплити чи шумоізоляцію покращити. А мама моя казала, що килим біля ліжка оберігаю сон. Тому прийми, невісточко, і користуйся з радістю! – завершила промову свекруха.

Звичайно, під час застілля я ввічливо подякувала, а ввечері сказала Максиму, щоб це одоробло зникло якомога швидше з моєї квартири. Максим образився, не розмовляє зі мною. Це ж мама від щирого серця!

Розумію, він йому дорогий, бо це його бабусі ще, але до чого тут я?

Так і стоїть  в кутку коридору цей чудо-тубус в в обгортковому папері і целофані – подарунок свекрухи. Максим каже, що якщо я його викину – він подасть на розлучення; я кажу – якщо це страхопудисько вилізе в моїй квартирі чи навіть виникне ан дачі – розлучення станеться з моєї ініціативи.

Автор – Олена К.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page