fbpx

Так, квартиру ми не купили і витрачали гроші, які надсилала моя мама з Італії, на себе й свекрів. Та знаєте, ось хто не правий – так це моя мама. А я ж – єдина дочка, ніхто інший про моїх батьків, окрім мене, на старість не подбає. А вона про це навіть не думає! Молода мовляв, 50-ти ще нема. У 19 років я вийшла заміж за хлопця з сусіднього з нашим селом райцентра. Мама сказала, що давно вже збиралася поїхати до своєї куми в Італію, на заробітки. Вона пообіцяла мені надсилати щомісяця якусь суму грошей, як допомогу на купівлю власної квартири. Адже приданого в мене не було, то мама вирішила так допомогти. І ось тепер, через 5 років, мама приїхала додому. Не назавжди, на півроку

Знаєте, ось хто не правий – так це моя мама. А я ж – єдина дочка, одна дитина в нашій сім’ї, ніхто інший про моїх батьків, окрім мене, на старість не подбає. А вона про це навіть не думає! Молода мовляв, 50-ти ще нема.

У 19 років я вийшла заміж за хлопця з сусіднього з нашим селом райцентру. Ми ще зі школи знайомі, а потім закохалися і зрозуміли, що все життя хочемо бути разом.

Ми не влаштовували з Арсеном гучне весілля. Розписалися, зібралися з найближчими у кафешці, посиділи. Мама познайомилася з батьками нареченого, вони всі разом поспілкувалися, а за кілька днів я переїхала жити з рідного села до них у райцентр.

Через кілька місяців після весілля я дізналася, що стану мамою, і ми з чоловіком дуже зраділи. Адже це таке щастя!

На жаль, скоро виявилося, що мої свекри далеко не такі життєрадісні люди, як мені це здалося спершу. Коли в мене вже чітко намалювався животик, вони, розуміючи, що тепер уже я нікуди не подінуся, почали до мене ставитися зовсім інакше.

Говорили, що я не люблю працювати, норовлива і постійно сперечаюся. Так, я маю свою точку зору і думку на все, але ж це нормально?

Претензії почали збиратися, і ось у мене склалося враження, що я своєму чоловіку і його батькам потрібна лише як прибиральниця чи кухарка. А те, що мені важко, вже нікого не цікавить.

Звернутися мені, крім як до мами, було ні до кого. Мама уважно мене вислухала і, зітхнувши, сказала, що давно вже збиралася поїхати до своєї куми в Італію, на заробітки.

Мама пообіцяла мені надсилати щомісяця якусь суму грошей, як допомогу на купівлю власної квартири. Адже приданого в мене не було, то мама вирішила так допомогти.

І ось тепер, через 5 років, мама приїхала додому. Не назавжди, на півроку. Але проблема виникла ось на якому грунті. Так вийшло, що за цей час я сама стала мамою і пристосуватися до життя в квартирі у свекрів. Так, було не просто спочатку і все ж таки.

Я стала домогосподаркою, виховую дитину, живу своїм життям. Частина надісланих мамою грошей пішла на побутові питання, якусь суму ми витратили на дитячі речі. А ще довелося купити чоловіку не нову машину, яку він давно хотів придбати.

Тобто з тих грошей, що мама мені надіслала, я взяла частину, додала до тієї частини, що чоловік зібрав сам, і машина, не нова, аде хороша, стала наша. Ми з Арсеном і свекри дуже цим задоволені.

А ось мама моя вирішила, що я марно втратила її гроші. Коли вона приїхала на в Україну, ми з чоловіком зустріли її як годиться. У її ж будинку прибрали заздалегідь, накрили на стіл, прикрасили все.

Мама спочатку була дуже задоволена, привезла гостинців, багато продуктів. Але потім, коли дізналася, що гроші, які вона мені висилала, не всі збереглися, підняла бунт.

Так, я ж не приховую, що більше половини тієї суми вже немає. Так буває. Ми ж не прогуляли їх. Але маму таке пояснення не влаштувало.

Вона, бачите, думала що приїде додому погостювати, побачить яку квартиру нам вдалося купити і поїде назад – заробляти вже для себе.

Наче не знає, що я сиджу вдома з дитиною, а ціни в Україні зростають щомісяця. Не можна ж отак виїхати і забути про те, як справи у нас у країні.

Я намагалася поговорити з нею по-доброму. Спокійно розповіла, що мені довелося пережити за ці роки, як все поступово прийшло в норму і так далі.

Ні, мама наче мене не чула. Сказала, квартиру тепер ми купуватимемо виключно за свої. Бо вона більше не збирається мені нічого надсилати. До її планів це не входить. Та ще й весь вечір сипала докорами на мого чоловіка, мовляв, як йому автомобіль, чи багато бензину споживає і таке інше. Було сумно навіть мені, якщо чесно.

Скажіть, чи це нормально? Адже ми справді тягнемося і стараємося звести кінці з кінцями, молода сім’я та ще й з дитиною. Я хотіла попросити маму пограти з онукою, але вона сказала, що та вже доросла і в неї тепер тільки одна бабуся.

Я зовсім не розумію такої поведінки і вважаю що моя мама не права, так рідна людина себе не поводить. Але вплинути якось на маму я не можу.

Як мені бути в цій ситуації? Як пояснити мамі, що я і моя донечка – її найрідніші люди, і кому, як не нам їй варто допомагати і надалі?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com суворо заборонено

You cannot copy content of this page