Це все міфи. Так, місцеві тут добре заробляють, але переважно дуже не люблять свій Париж – це ми ясно побачили за ці місяці після переїзду з рідної України. Ми пожили в Ліоні, тепер в столиці.
Цікаве спостереження: парижани нарно заробляють, але не люблять Париж і забороняють дітям бігати вулицями. Виявилося, що кохання французів до Парижа — це міф, а ось часті підпали машин – сувора реальність.
Опинившись тут, ми побачили, як насправді влаштовано повсякденне життя в Європі. Виявилося, що для української дитини Париж – не дуже комфортне місце.
Хотілося б трохи виправити погляд на Європу як у позитивному, так і негативному плані.
У Ліоні, третьому за населенням в країні, мешкає півмільйона людей, з околицею – 1,6 мільйона. Головні види транспорту: метро та трамвай. Історичний центр, 16 століття, кам’яний. Камені видобували, розбираючи місцевий римський амфітеатр, збудований у першому столітті. Правду скажу, що Ліон, як на мене, дуже гарний. Це все ж таки одне з найбагатших і найкрасивіших великих міст Франції.
Це житловий квартал на пагорбі Круа Рус. До 18 століття там було виробництво тканин, і цей пагорб все ще називають «робочий».
Ліон за два кроки від Гренобля, і з нашого вікна було видно далеко Альпи. Варто подивитися і на стародавні римські амфітеатри або те, що від них залишилося після того, як їх перетворили на кам’яний кар’єр чотири століття тому.
Щороку протягом місяця там ставлять величезну сцену та проводять концерти. Зазвичай грає електронна музика.
Але давайте подивимося, як все ж таки живе більшість ліонців. Ось багатий квартал.
Французький урбанізм не влаштований за принципом дворів. Для прогулянок та ігор є парки, а між будинками лише тьмяні вулиці та припарковані машини.
Наших у Франції досить багато, і французи до нас ставляться дуже добре. У кожному великому місті є українські магазини, які імпортують із Німеччини й польщі звичні нам продукти (зазвичай зроблені у Німеччині чи Польщі). Діаспора відзначає звичні нам заходи: Масляна, Новий Рік, Різдво, Великдень та вечори українського кіно. Ми легко вписуємось у французький пейзаж і адаптуємось.
Французи – дуже організований та прагматичний народ. За покупками вони їздять у гіпермаркети кілька разів на місяць. Більшість мешкають у міських квартирах. Вважається, що нормальна площа сім’ї з однією дитиною – 70-75 квадратних метрів.
Працюють французи переважно на постійних посадах, тимчасових контрактів уникають. Режим роботи: 35-39 годин на тиждень, залежно від контракту. Відпустка – п’ять тижнів на рік і ще дев’ять святкових днів на рік. Після роботи бездітні гуляють барами, а ті, у кого є діти, як і в Україні, одразу їдуть додому.
Громадський транспорт досить ефективний: метро їздить кожні 5 хвилин вдень і кожні 10 вечорами (до першої години ночі), трамваї — 7–15 хвилин. З автобусами складніше, але загалом кожні 15 хвилин.
Приватизації міського транспорту тут не було, тож приватних автобусів немає. Натомість є приватний корабель-таксі.
На відміну від України тут цивілізація менш влаштована навколо дітей. Дворів нема, але є парки. Там, де ми жили в Ліоні, є гарні парки.
Міські майданчики побудовані на м’якому гумовому ґрунті, це норма. З яслами ситуація складна, тому що їх не вистачає всіх дітей. Приватні ясла дуже дорогі, але часто альтернативи їм немає. Старших дітей записують на додаткові заходи, іноземні мови, танці, музику тощо.
Коли ми перебралися в Париж, мене ніби перенесло в інший час, в інший світ. Діти грали у футбол чи на приставках, гуляти після дев’яти вечора немислимо. Тут до 13 років навіть на трамваї поїхати до школи не дадуть. Діти не мають жодних життєвих навичок, і навіть локшину зварити вони б не змогли.
Загалом тут – крок ліворуч, крок праворуч – поліція та директор. Ходити треба тільки тротуарами, дітям гратися тільки в парках, не сильно кричати, не надто бігати, про потасовки і взагалі забути, миттю б зі школи вигнали.
Ще одне спостереження – парижани переважно не люблять Париж. У Франції це місто поглинає все своєю потужністю, і це шкідливо позначається на провінціях. Зазвичай найкраща робота, культура та івенти саме в Парижі. Треба сказати, що десять мільйонів французів живуть у Парижі та на його периферії.
Місто, звичайно, в центрі дуже гарне: тут дивовижні музеї та сади. Але оскільки місто ще й старе, то влітку там часто пахне із каналізації або метро. У Парижі тепер живуть або дуже багаті, або дуже бідні люди. Ціни на приватні квартири – 10 тисяч євро за квадратний метр. Решту житла здає в оренду саме місто, і там мешкають бідні сім’ї.
Звичайна паризька живе мешкає на околиці. У середньому парижанин витрачає дві години на день на транспорт, але бува і всі три години. На машині пересуватися там неможливо, пробки постійні, і ми нерідко в них сиділи по дві години.
Від Ліона до Парижа поїздом дві години. Треба сказати, що швидкісні поїзди і на цій трасі запросто їдуть 250 км/год. Навколо Парижа багато середньовічних замків – їх варто подивитися. Сніг падає, може, 4-5 днів на рік, і температура практично завжди вища за нуль. Це теж приємний плюс.
Багато чого ще можна розповісти, але ж треба десь зупинитися. Я постарала передати якомога точніший образ Франції в короткому тексті, я сподіваюся, що ви знайшли в ньому щось корисне для себе чи ваших рідних і знайомих, які опинилися, як і ми, в країні сиру й круасанів.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
