fbpx

Так, ми домовилися, що мій день народження ніяк святкувати не будемо, хоч це і 35 років. Та ми платимо кредит за ремонт, тому витрачатися зайвий раз не можемо собі дозволити. Але такого я від чоловіка не очікувала, цей день я запам’ятаю на все життя, а от як бути далі? А мені це не треба, я не для того виходила заміж, щоб бути типовою домогосподаркою і прислугою для мужика

Ми з чоловіком Романом домовилися, що мій день народження ніяк святкувати не будемо, хоч це і 35 років. Та ми платимо кредит за ремонт, тому витрачатися зайвий раз не можемо собі дозволити.

Але, щиро кажучи, такого я від чоловіка не очікувала, цей день я запам’ятаю на все життя.

Можливо, для когось це здасться дрібницею, але особисто мені було дуже неприємно, коли вранці мого 35-го дня народження Роман не лише не подарував традиційних квітів, але навіть на словах не привітав мене зі святом! Просто черговий поцілунок під час виходу з дому – і все.

Зрозумійте мене правильно: мені не потрібні діаманти та машина у подарунок, достатньо купити одну троянду та звичайну картонну листівку. Я розумію, що у нас зараз на всьому економія, але ж не до такої міри. Це просто байдужість до мене, перший дзвіночок, що кохання минає і настає побут, як у всіх. А мені це не треба, я не для того виходила заміж, щоб бути типовою домогосподаркою і прислугою для мужика.

Увечері коханий чоловік сказав: «Вибач, забув, на роботі завал, просто замотався».

Я в це не вірю, бо якщо навіть і забув, то протягом дня згадав би. Навіщо цей обман?

На роботу я прийшла зовсім без настрою, він трохи піднявся, коли дівчата і шеф привітали квітами, цукерками, шампанським.

Але ж так прикро було, що від Романа я не почула жодного лагідного слова! Нехай це був би черговий букетик, але все одно він би був, і від цього хоч якась радість. Мені не хотілося зізнаватись, що чоловік не привітав мене, і коли співробітниця запитала, чому я без настрою, довелося сказати, що я просто не виспалася, бо були з чоловіком у ресторані. Мені було так ніяково, що готова була крізь землю провалитися. А мені дівчата ще й співчували, вирішили, що це мені від випитого у ресторані недобре. Начальник навіть додому відпустив.

Вдома я вже дала волю сльозам. Чи можна після цього нормально спілкуватися і вдавати, що нічого не сталося? Нормально, що мені доводиться казати неправду про своє кохання, про свої стосунки з чоловіком? Невже Ромі було так складно захистити мене від цієї потреби? І от як бути далі?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page