Але мене почало не влаштовувати, що вона вся така хороша, ну прямо ідеальна!
Мені 27 років, я заміжня, у нас з чоловіком Тарасом росте чудова донька. Я дуже люблю свою сім’ю, дорожче за них у мене нікого немає.
Через рік після народження доньки з життя пішла моя дорога матуся, і я переїхала жити з чоловіком і донькою до свекрухи, тому що жити в своєму будинку я не могла. Мені було моторошно і боляче там залишатися, все нагадувало про маму, навіть зараз, через майже 3 роки, я не можу згадувати про це без сліз.
Але суть не в цьому.
Коли ми переїхали, спочатку мені було важко звикнути до нового місця, я погано спала, не могла толком їсти, не було бажання нічим займатися, я не допомагала свекрусі навіть з прибиранням в будинку,з приготуванням їжі – тобто я була просто як рослина.
Одного прекрасного дня, прокинувшись вранці, мені стало так соромно за свою поведінку! Я почала потихеньку оживати, стала сама готувати, прибирати, прати. Одним словом, тепер я займалася будинком, дитиною, а чоловік і його мама працювали.
Свекруха ніколи на мене не тиснула, не примушувала щось робити, ніколи слова мені поганого не сказала, намагалася підтримати в усьому. Але мене почало не влаштовувати, що вона вся така хороша, ну прямо ідеальна! Та я тримала це своє роздратування під контролем і справитися з цим почуттям, розуміючи, що можу образити її безпідставно, адже вона ні в чому не винна.
Через рік ми з чоловіком купили свій будинок і переїхали від свекрухи, а свій будинок в рідному місті я залишила на брата. Зараз він його здає, а я іноді з донечкою приїжджаю і живу у нього вдома.
Так ось. Після переїзду у всласний будинок мені стало здаватися, що я не просто маю, а зобов’язана вести господарство не тільки у себе, а й у свекрухи! І я тепер встаю ні світ, ні зоря, прибираю свій будинок, готую сніданок, відправляю чоловіка на роботу і біжу до свекрухи прибирати і готувати обід. Зробивши там всі справи, я знову біжу додому і готую вже вдома.
І знаєте, чесно кажучи, я вже втомилася від такого життя, я не можу розриватися на 2 будинки, і хоч свекруха мене і не просить цього робити, мені здається, що я зобов’язана, просто тому, що не допомагала їй з самого початку нашого життя у неї. Я розумію, що сама собі створюю проблему там, де її немає апріорі.
Я дуже люблю і поважаю свою свекруху, у нас хороші відносини, я їй довіряю, і все це залишається між нами, вона теж мені іноді допомагає, розповідає про особисте, сидить з дочкою години 2-3 в день.
***
Я довго думала, чому я відчуваю себе всім зобов’язаною, і зрозуміла, що просто втомилася сидіти вдома, хочу вийти на роботу, але от лихо, садочка у нас тут немає, а переїхати в місто чоловік поки не може, ми не виплатили ще всю суму позики, що брали на будинок у нього на роботі. А я не хочу без нього їхати, тому що вважаю, що раз ми сім’я, ми повинні приймати рішення з цього приводу разом і їхати теж повинні разом.
Чесно кажучи, не знаю, навіщо я сюди це все написала, адже, по суті, у мене немає проблем, з якими я не можу впоратися, напевно, мені просто хотілося з кимось поділитися тим, що на душі. Виговоритися просто хотілося, почути якусь іншу думку. Всім удачі і щастя!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
