fbpx

Так ось я вам зараз розповім, яке у нас життя, і ви мені скажіть, де справедливість? Як у цьому існувати? Якийсь час тому через фінансові труднощі нашій родині довелося переїхати до квартири батьків чоловіка. Стали ми жити вшістьох: ми з чоловіком, наша кішка, свекруха, зовиця і їхній собака. Свекруха їздить в Польщу, на заробітки, три місяці вона там, місяць – тут. Готувала переважно вона, бо їй самій не подобалося, коли хтось ще, крім неї, господарює і готує на її кухні, тим більше, якщо це чужа дівчина – новоспечена невістка

Так ось я вам зараз розповім, яке у нас життя, і ви мені скажіть, де справедливість? Як у цьому існувати?

Якийсь час тому через фінансові труднощі нашій родині довелося переїхати до квартири батьків чоловіка. Стали ми жити вшістьох: ми з чоловіком, наша кішка, свекруха, зовиця і їхній собака.

На початку все було відносно добре, не сварилися, не конфліктували. Відразу скажу, що свекруха їздить в Польщу, на заробітки, три місяці вона там, місяць – тут.

Поки вона була з нами, прибирали в основному я і вона, у кого був час, ніхто нікого не просив допомогти. Готувала переважно вона, бо їй самій не подобалося, коли хтось ще, крім неї, господарює і готує на її кухні, тим більше, якщо це чужа дівчина – новоспечена невістка.

Я не кажу, що я зовсім не готувала, поки вона жила з нами, по можливості я старалася щось приготувати суп, ще щось. Ось так ми жили потихеньку. Потім свекруха поїхала. І почалося.

Мила підлоги тільки я, готувала частенько теж я, посуд – теж на мені. Якщо ж зовиця Віка щось приготує, макарони, приміром, потім так і залишала їх на плиті, тікала гуляти, бувало, що за цілий тиждень толком її й удома не буває, а їжа стояла і псувалася на плиті, і доводилося мені це прибирати, мити.

І сказати їй нічого не можу, адже її не видно навіть, Артему говорила, щоб сестрі про це сказав, але марно. Вона нікого не слухає, як об стінку горох. На столі за собою не прибирає, ці постійні крихти, чашки, тарілки. Хоча за мами такого не було. І у ванній чисто, і на кухні, поки мама вдома.

Собаку Віка не вигулює, не годує, часом прийде з роботи, переодягнеться і одразу піде, а собака залишиться перед вхідними дверима, скиглить. На початку мені було пса шалено шкода, я його годувала, гралася з ним, але не вигулювала, бо своїх справ повно, та й не зобов’язана я це робити.

Але жодного разу слова подяки не почула від Віки, хоча вона чудово бачила, як собака їсть мою їжу.

Минуло три місяці. І знаєте, що? Вона напередодні ввечері перед приїздом матері все прибрала, вимила, весь посуд зі своєї кімнати винесла, сміття винесла також. Мені так стало неприємно, що просто бачити її не хотіла.

Після цього моя повага до сестри чоловіка зникла геть-чисто. Якщо до цього хоч віталися, перекидалися кількома словами, хоч і дуже рідко, то зараз ні слова не хочеться їй говорити, та що там, і бути поруч із нею не хотілося.

Зате, з приїздом матері стало чистіше, прибирання знову не тільки на мені, посуду поменшало, і на столі чистіше. Пройшов місяць, свекруха знову поїхала. Знову почався цей триллер.

Невигуляна собака, яка скавучить, скрізь її шерсть, зіпосвана несвіжа їжа в наших з чоловіком сковороді і каструлі. Мені реально було шкода зовсім новий, якісний посуд, в якому доживала їжа.

Потім якось між нами з Артемом сталася суперечка, а Віка була вдома. Я сердито вигукнула, що більше так не можу, від усіх втомилася. Віка вибігла з кімнати і каже мені: “Збирай свої речі і йди звідси”.

Я її, звичайно, не промовчала, і пішло-поїхало. Слово за слово, і я, і чоловік висловили їй все, що назбиралося. А Віка сидить на дивані, піднявши свій погляд на нас, і каже мені: “Ти моїй мамі не допомагаєш з прибиранням, стосунки між нашими батьками ніякі, ти не привітала мою маму з днем народження, і на Новий рік за спільним столом я не знаю, як з твоїми батьками сидітиму».

Зізнаюся, я свекруху не вітала, бо забула, та й дням народження особливого значення не надаю, особливо зараз. Мої батьки живуть в іншому місті, мамі ще й треба за бабусею доглядати. Тому можливості роз’їжджати по гостям вони не мають.

А одного разу, коли мої батьки запрошували їх обох, у них з’явилася невідкладна справа – повести собаку в перукарню, хоча стіл практично був накритий, і все було готове до їхнього приїзду.

Але невже це привід так не шанобливо ставитися до мене? У мене склалося таке враження, ніби Віка просто знайшла собі безкоштовну служницю. І ще мені так смішно стало від цих її слів: “Коли твій чоловік поруч у кімнаті, у тебе і хода інша і поводишся по-іншому”.

Але невже це щось заборонене? Поруч зі своєю половинкою ми всі стаємо ласкавішими, трошки фліртуємо. Поясніть, невже я не права? І, виявляється, я рахую гроші свого чоловіка! Без доказів, просто так вона звинуватила мене в цьому.

Коли вже я сказала, що мовляв, ні, не рахую, вона просто відмахнулася. І знаєте, що найприкріше? Виявляється, вона зі своєю матір’ю обговорює мене, як вона сказала, “у колі друзів”. Що я з ними не спілкуюсь достатньо. Ну вибачте, характер у мене такий, така ось я не товариська по життю, нічого не можу з цим вдіяти.

Якби не ця риса, я б не стала все це терпіти, носити в собі, а висловлювала б їй це одразу, і не було б проблем. Що я їм виявляється не допомагаю ні з приготуванням, ні з прибиранням. Хоча, як я помічала, як зовиця теж просто сиділа на дивані, поки її мати готувала на кухні.

Але навіть якщо так, хіба можна виносити сміття з хати? Я, зрештою, не хтось там з вулиці, а все ж їхня родичка, дружина Артема, їхнього сина і брата.

Словом, тепер ми з зовицею не спілкуємося і не дивимося одна на одну. Що буде, коли знову приїде свекруха? Як мені перестати реагувати на вчинки сестри чоловіка і перестати звертати на неї увагу?

Я все сприймаю близько, не можу не перейматися. Я розумію, що вся ця ситуація є настільки дитячою, але я не можу зрозуміти, що мені робити, як мені бути. Через тиждень мій чоловік їде на сесію, ми залишимося з Вікою самі вдома, що тоді? Побоююся навіть уявити, що буде.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page