fbpx
життєві історії
– Так, що це ти придумав? А якщо не допоможе? Куди ти потім? Тобі ще сина піднімати потрібно! А якщо навіть все добре закінчиться? Що, ви всім складом до мене переїдете жити? Ні! Думайте головою! – Ось свекруха і відкрила своє справжнє обличчя. Скільки років приховувала його

З Степаном ми довго не думали, зрозуміли, що кохаємо одне одного і одружилися. Жили ми спокійно, без сварок і скандалів. З самого початку не стали обтяжувати рідних і переїхали на орендовану квартиру. З часом зрозуміли, що потягнемо кредит, і переїхали на свою квартиру. Так, було важко, але ми справилися.

Чоловік завжди мені у всьому допомагав. У нас підростав синочок Лука. Більше дітей ми поки не планували. Я ходила на роботу, займалася з сином уроками, у вільний час малювала. Чоловік зрідка зустрічався з друзями і ходив до лазні. Одним словом, все як у всіх.

Зі свекрухою жили ми добре, точніше сказати, я просто була добре вихована.

Свекруха мені нічого ніколи не висловлювала. Відносини у нас були поважні й рівні.

І раптом почала я відчувати якесь нездужання. Все складніше мені було вставати з ліжка, все важче працювати. Приходила додому і падала на ліжко. Дуже сильно схудла, під очима синці…

Чоловік спочатку списував все на втому. Постійно допомагав по дому, готував їсти і мив посуд. Потім він уже починав злитися, зустрічаючи кожен день повну раковину посуду.

– Давай сходимо до лікаря! З тобою щось не так… – розгублено запропонував Степан в один прекрасний день. І я пішла. Спочатку я думала, що щось не серйозне, але здавши деякі аналізи, лікар сказав мені не хвилюватися, а негайно братись за лікування, поки хвороба не почала прогресувати.

З того дня і почалось моє довге та дороге лікування. Чоловік всіляко підтримував, допомагав. Свекруха часто забирала Луку до себе, а я не припиняла боротися.

З кожним днем ​​чоловік все далі віддалявся від мене. Він продовжував мені допомагати, але це був зовсім чужий мені чоловік, який жив своїм життям. Те, що призначив мені лікар – не допомагало, я сильно розчарувалася…

В один прекрасний день лікар запропонував мені єдиний варіант лікування, яке могло мені допомогти. Хоча й в цьому випадку ніяких гарантій не давали. Та воно було неймовірно дорогим. Майже стільки ж коштувала наша квартира в центрі міста. Ця невідомість: допоможе не допоможе, найбільше мене хвилювала.

Я прийшла додому і почала радитися зі Степаном. Той навіть не думаючи відповів:

– Значить будемо продавати! – і опустив голову.

Раптом в нашу розмову втрутилася свекруха.

– Так, що це таке? Ти що придумав? А якщо не допоможе? Куди ти потім? Тобі ще сина піднімати потрібно! А якщо навіть все добре закінчиться? Що, ви всім складом до мене переїдете жити? Ні! Думайте головою!

Ось вона і відкрила своє справжнє обличчя. Скільки років приховувала його… Напевно, “дорога” свекруха вже й хустину чорну приготувала. Мабуть, чекає цього більше всіх.

Я в ту ж мить вилетіла з квартири і пішла в парк. Там до мене подзвонив брат. Ми були зведеними – один батько і різні матері. Але його мама пішла з життя ще тоді, коли Миколі було п’ять років. Після цього його батько одружився з моєю матір’ю і з’явилася я.

Ми ніколи особливо не дружили. Може, вся справа була в різниці у віці, а може через його дитячі образи, що у мене мати є, а у нього немає. Хоча моя мама намагалася всім догодити Миколі, і він дуже трепетно ​​до неї ставився. Коли батьків не стало, ми спокійно продали будинок і розділили гроші навпіл.

– Ти чого плачеш? Я зараз приїду! – сказав Микола і вимкнув телефон. Через пів години я вже сиділа на його кухні і ридала.

– Чого одразу ж впадати у відчай? – здивовано запитала Катя, дружина Миколи. – Може лікування якраз і допоможе!

– Коль, давай квартиру, яку ми здаємо в оренду, виставляти на продаж. Треба сестру твою рятувати!

Я рот відкрила від здивування. Рідний чоловік і свекруха не захотіли мене рятувати, а зовсім стороння людина з пів слова погодився. Поки я здивована сиділа, Рита вже розмістила оголошення.

– А вам не буде важко? Як не як, та дохід від квартири хороший, – запитала я.

– Ти за це не хвилюйся! Головне одужуй! Ми здорові – ще заробимо і не на одну квартиру, а тобі сили потрібні боротися!

Я проплакала всю ніч. У мене починалося нове життя. Завдяки моєму зведеному брату, який виявився навіть найріднішим.

Квартиру мої родичі швидко продали. Лікування мені дійсно допомогло. Всі гроші, що залишилися я віддала назад Миколі. Зараз я з сином живу у … тещі мого брата. Галина Василівна виявилась дуже хорошою жінкою. Вона відноситься до нас, як до рідних.

Зі Степаном я розлучилася. Про нього і про свою колишню свекруху мені й згадувати не хочеться.

Ця ситуація розставила все на свої місця. Тепер я знаю, хто моя справжня сім’я.

Будьте здорові, дорогі мої читачі.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – wallpapers.99

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook